УКР
13270 відвідувачів онлайн
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.
Можливо, Олександр Олесь декламував тут свої вірші. Роздуми після панахиди
Несподівано виникли дискусії, чому панахида за Олександром Олесем та його дружиною відбулася саме у Володимирському соборі. Чому УПЦ КП? Чому не Лавра? Чому не церква на Лук"янівському цвинтарі?
Я не знаю, чи надавали значення конфесії при виборі місця церемонії, але вибір дуже символічний та логічний. Саме у цьому кварталі під час революційних подій 1917-1920 років збиралися українські маніфестації, щоб далі повз будівлю Центральної Ради рушити на Софійську площу або на Хрещатик і далі на ту ж таки Софійську площу. У 1917-му - аби показати руїнам імперії та загалом російсько-малоросійському Києву, що українство заявляє про свої політичні права. У 1918-му - щоб згуртувати сили в часи більшовицької загрози та зайвий раз поставити питання: куди має рухатися Україна? А згодом - щоб у загальному хаосі подій вже нагадати Києву, хто є українці - Актом Злуки, воєнними парадами.
Очевидно, що в яскравих українських демонстраціях брали участь й Кандиби. Можливо, Олександр Олесь навіть декламував тут свої вірші. А можливо й хор Кошиця, що зазвичай очолював колону, співав пісень на слова Олександра Олеся. Тому Володимирський собор, як і довколишні квартали - місце для поета рідне й символічне.
І те, що перепоховали його у день пам"яті крутян, - також символічно.
* * *
Та найбільше люблю цього ліричного Олександра Олеся:
В Криму (уривок)
Осріблені місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
1906
Я не знаю, чи надавали значення конфесії при виборі місця церемонії, але вибір дуже символічний та логічний. Саме у цьому кварталі під час революційних подій 1917-1920 років збиралися українські маніфестації, щоб далі повз будівлю Центральної Ради рушити на Софійську площу або на Хрещатик і далі на ту ж таки Софійську площу. У 1917-му - аби показати руїнам імперії та загалом російсько-малоросійському Києву, що українство заявляє про свої політичні права. У 1918-му - щоб згуртувати сили в часи більшовицької загрози та зайвий раз поставити питання: куди має рухатися Україна? А згодом - щоб у загальному хаосі подій вже нагадати Києву, хто є українці - Актом Злуки, воєнними парадами.
Очевидно, що в яскравих українських демонстраціях брали участь й Кандиби. Можливо, Олександр Олесь навіть декламував тут свої вірші. А можливо й хор Кошиця, що зазвичай очолював колону, співав пісень на слова Олександра Олеся. Тому Володимирський собор, як і довколишні квартали - місце для поета рідне й символічне.
І те, що перепоховали його у день пам"яті крутян, - також символічно.
Дух наш пречистий, дух наш народний,
Над нами сходить в сю мить сьогодні.
На крилах в'ється,
В сльозах сміється.
І сльози щастя, обмивши рани,
Пливуть потоком, несуть кайдани.
Сьогодні дух наш зійшов над нами,
Ввійшов, влетів нам в серця пташками.
У душах б'ється,
У слові ллється.
О день преславний, блаженні миті,
Сьогодні з духом святим ми злиті!
О, поведи ж нас, лицарський духу,
По вільній стежці життя і руху.
На тихі води,
На ясні зорі.
І в цю велику, [страшну] годину
З'єднай в єдину всю Україну!
19 грудня 1918 р.
* * *
Хіба не бачите, що небо голубіє,
Що сонце ранками всміхається ніжніш,
Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,
І легше дихає, і дивиться ясніш.
Хіба не чуєте, при що вітри шепочуть,
І як з зітханнями зливається їх сміх…
Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,
Як краплі котяться і падають із стріх.
Хіба не вірите, що скоро день засвіте,
Що сонце наше вже з-за обрію встає,
Що хід його спинить ніщо не зможе в світі,
І цвіту нашого ніщо вже не уб'є!
1908
Що сонце ранками всміхається ніжніш,
Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,
І легше дихає, і дивиться ясніш.
Хіба не чуєте, при що вітри шепочуть,
І як з зітханнями зливається їх сміх…
Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,
Як краплі котяться і падають із стріх.
Хіба не вірите, що скоро день засвіте,
Що сонце наше вже з-за обрію встає,
Що хід його спинить ніщо не зможе в світі,
І цвіту нашого ніщо вже не уб'є!
1908
Та найбільше люблю цього ліричного Олександра Олеся:
В Криму (уривок)
Осріблені місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
1906
