УКР
6291 відвідувач онлайн
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.
Можливо, Олександр Олесь декламував тут свої вірші. Роздуми після панахиди
Несподівано виникли дискусії, чому панахида за Олександром Олесем та його дружиною відбулася саме у Володимирському соборі. Чому УПЦ КП? Чому не Лавра? Чому не церква на Лук"янівському цвинтарі?
Я не знаю, чи надавали значення конфесії при виборі місця церемонії, але вибір дуже символічний та логічний. Саме у цьому кварталі під час революційних подій 1917-1920 років збиралися українські маніфестації, щоб далі повз будівлю Центральної Ради рушити на Софійську площу або на Хрещатик і далі на ту ж таки Софійську площу. У 1917-му - аби показати руїнам імперії та загалом російсько-малоросійському Києву, що українство заявляє про свої політичні права. У 1918-му - щоб згуртувати сили в часи більшовицької загрози та зайвий раз поставити питання: куди має рухатися Україна? А згодом - щоб у загальному хаосі подій вже нагадати Києву, хто є українці - Актом Злуки, воєнними парадами.
Очевидно, що в яскравих українських демонстраціях брали участь й Кандиби. Можливо, Олександр Олесь навіть декламував тут свої вірші. А можливо й хор Кошиця, що зазвичай очолював колону, співав пісень на слова Олександра Олеся. Тому Володимирський собор, як і довколишні квартали - місце для поета рідне й символічне.
І те, що перепоховали його у день пам"яті крутян, - також символічно.
* * *
Та найбільше люблю цього ліричного Олександра Олеся:
В Криму (уривок)
Осріблені місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
1906
Я не знаю, чи надавали значення конфесії при виборі місця церемонії, але вибір дуже символічний та логічний. Саме у цьому кварталі під час революційних подій 1917-1920 років збиралися українські маніфестації, щоб далі повз будівлю Центральної Ради рушити на Софійську площу або на Хрещатик і далі на ту ж таки Софійську площу. У 1917-му - аби показати руїнам імперії та загалом російсько-малоросійському Києву, що українство заявляє про свої політичні права. У 1918-му - щоб згуртувати сили в часи більшовицької загрози та зайвий раз поставити питання: куди має рухатися Україна? А згодом - щоб у загальному хаосі подій вже нагадати Києву, хто є українці - Актом Злуки, воєнними парадами.
Очевидно, що в яскравих українських демонстраціях брали участь й Кандиби. Можливо, Олександр Олесь навіть декламував тут свої вірші. А можливо й хор Кошиця, що зазвичай очолював колону, співав пісень на слова Олександра Олеся. Тому Володимирський собор, як і довколишні квартали - місце для поета рідне й символічне.
І те, що перепоховали його у день пам"яті крутян, - також символічно.
Дух наш пречистий, дух наш народний,
Над нами сходить в сю мить сьогодні.
На крилах в'ється,
В сльозах сміється.
І сльози щастя, обмивши рани,
Пливуть потоком, несуть кайдани.
Сьогодні дух наш зійшов над нами,
Ввійшов, влетів нам в серця пташками.
У душах б'ється,
У слові ллється.
О день преславний, блаженні миті,
Сьогодні з духом святим ми злиті!
О, поведи ж нас, лицарський духу,
По вільній стежці життя і руху.
На тихі води,
На ясні зорі.
І в цю велику, [страшну] годину
З'єднай в єдину всю Україну!
19 грудня 1918 р.
* * *
Хіба не бачите, що небо голубіє,
Що сонце ранками всміхається ніжніш,
Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,
І легше дихає, і дивиться ясніш.
Хіба не чуєте, при що вітри шепочуть,
І як з зітханнями зливається їх сміх…
Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,
Як краплі котяться і падають із стріх.
Хіба не вірите, що скоро день засвіте,
Що сонце наше вже з-за обрію встає,
Що хід його спинить ніщо не зможе в світі,
І цвіту нашого ніщо вже не уб'є!
1908
Що сонце ранками всміхається ніжніш,
Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,
І легше дихає, і дивиться ясніш.
Хіба не чуєте, при що вітри шепочуть,
І як з зітханнями зливається їх сміх…
Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,
Як краплі котяться і падають із стріх.
Хіба не вірите, що скоро день засвіте,
Що сонце наше вже з-за обрію встає,
Що хід його спинить ніщо не зможе в світі,
І цвіту нашого ніщо вже не уб'є!
1908
Та найбільше люблю цього ліричного Олександра Олеся:
В Криму (уривок)
Осріблені місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
1906
Все описанное - БЫЛЬ .
= Воспоминание молитвы =
Что есть Добро , спросил Тарас себя, в отчаянье молитву вспоминая
Что наша Дева испросила там , судьбы ребенка Властелин
Что наша жизнь Предназначенье , соль отклонения - Духа Господин
Что смысл смерти нашей провиденье , в АТО судьбы освобождения , и
феолетовой тьмы приношения
Что жизни смысл и терпение, без радости родных людей - все страшное мгновение, хранитель ангела , оно веков терпение .
И он , Тарас без страха и без гордого презрения-невезения , он понял , что в смерти все одни , он `ОДин там , на фронте избавления
.
Что слабости минута значит , там в окопе под обстрелами часы первее лет - дитя проклятий стало ,видения себя со стороны
Что воин ВСУ - Тарас, он погибал без сожалений , на время став своей души хозяином и страха барин.
Что нам прощение в зоне этой Бога , часы уже ведь стали тут и это Бога крови очищения
Что Мать Бойца превозносила , всю жизнь воспитывая сына
Она ведь знала все молитвы наизусть, Семьи устои и ладони согревала жизни Украины
Страны Добра - Укропов Родины кирпичики ложила по общему велению и без всякого сомнения.
Она ведь в школе Львова после института, детей учив , оберегла свои мечты
Не для того , что б сын ее погиб первей нее , безумство Кармы осветляя
Судьбы ухмылки гордо провожая ,греховный вирус награждая , чужой людской молвы.
Людской молвы чужой страны-соседа ,,восьмидесяти трех процентов,, рейтинга тупого самомнения.
Греха и злобы, гордости нарыв, а уж прощение дел отцов своих - славянам братьям не интересны.
Им интересны мести опьянение , но месть ведь знает своего обидчика лицо , и все его во времени предопределение.
А мы Укропы не враги им были и Бандера ведь любил страну свою , ее астральные
поля , национальные ментальные уборы.
И Маму оберегал свою он с мала , он видел , знал вовсю свою судьбу и предназначение.
Он плакал не по детстки было , нет ревел навзрыв укрывшысь от взоров чуждых он молил богов дать силы претерпеть все попустительства судьбы.
Не для себя , а для матерей сынов взрастившых , что б эти Казаки , Укропы -
Люди молодые и не очень , в отчаянье перед смертью молитву вспомнили в окопе без преткновенья памяти - не для себя ...
Пока снаряды рвались , грады тихо,подло накрывали из - под шипения надежд хандры
В последние секунды себя обозначая, из-за завесов свиста и забвенья
Забвенья горя, не посланного матери бойца с Луганска, погибшего в котле предательства и совести пленнения
И цветов из моха памяти ,греховного падения устоев наших или их ?
Забвения Европы-мамы,этой светской рыси обещаний данных - поколению героев, напомнившых ее молитвы за нее.
Когда весь мир забыл само понятие Добра и Чести , исполнения договоров и обещаний, и снисхождения ...
Не для того она с детдома взяв Сережу к своим двоим , воспитывала сына,
Что б сын ее погиб первей нее , свои ведь сыновья за ЛНР воюют и не пишут , СУДЬБЫ шизофрения .
И нет забвения потери горя матери с Днепра , дай ей терпения
Она судья известная на всю страну и в области женщина всезнаемая , богатая , и достойная на удивление,
А сын пошел без всякого волнения , добровольцем на волне призыва без сожаления и страха , и без совести мучения
И он погиб в сырой земли обьятиях , святы были его муки , очистив смертью грехи отца он знал , что кромь него от черни для избавления
Всех наших матерей не защитит ни кто по мановению
Не защитит от чужой страны и чуждой нам культуры последних пятнадцати лет гипноза ,,Первого канала,, навеваний
Страны-соседа и ,,восьмидесяти трех процентов,, самомнения зверя.
Их счастье - грех и низость всем , их быль несчастья-счастье смысл ,у нас отсутствие страстей.
Отсутствие шакальих преткновений и устремлений , страны соседней , ее дешевые понты.
Панты оленя в Крыму как в злой сказке , без пренебрежений совести ,пред автоматами и без сожаления
Выставить детей ,святыми мамами прикрывшысь Путин сбрендил в коматозе ********* породы
Породы лютой , неинтересной , пресной , серой , рвотной - дрожи выпердыш дитя .
Огрызок времени , окурок обслюнявленный , туберкулезный харьк ,неимоверное говно без всякого сомнения.
Он воскурил греховный сомн , ниизменные страсти великого народа , матушки России которой нет уже во славу , в нашем измерении .
А ведь ее любили , помнили родители , и жили ней, в стране разбитой трещинами перерождений .
И звезды былых рождений ,республик новых-старых и жизни становлений
Богами через Папу , Маму - бытие вдохнувших в нас для сохранения , и ангела -хранителя охраны
Европы матушки от ,,восмидесяти трех ,, поддержки рейтинга зеркального упокоения.
Гордыни , ниизменности , тщеславия бактерий, того народа ,коТрый за поребериком победы -
Победы над коричневой луны фашизма,узнав пришельца , обесценил он дедов завоевания - их потери и мучения.
И память талием вскормил он из-за каменной могилы ,
Могилы людских чувств и устремлений ,он или оно - там поколение акул , обесценило все то , что соткано из ткани Бодхисаттв, что Мать Страна СССР
Так долго перед свадьбой своих пятнадцати отпрысков , готовила на выданье.
Ее ведь , страну советов так любили , помнили и жили в ней те матери из Львова и Днепра, и из Луганска ,
И мечтали сыночка вырастить, женить .., слез не хватает.. Тем тварям власти мало , денег и гордыни успокоения нажрать ...Но ведь им и счастье не дано , ведь Satisfaction им и не купить меняя . И ласки женщины , и водка
не в радость им ., им йога не дана , они ведь бесы в теле - им их мучения, их ознобы - награда Бога их , и нет успокоения не им ,ни детям их ....Хэйл Люцифер.
Все это нам напонимание , что все не зря ведь Мама
И Матушка-Земля \/ , ты ведь всегда прекрасна и честна ...
Мы вспомнили молитву , наконец-то можно умирать спокойно Прости так надо , ведь Боги лучших забирают , а ты живи ведь соль земли ты ,вечно молодая
А без тебя наш мир умрет , живи , роди , пожалуйста сына , и дочь еще , Бог даст и денег даст , не думай все решит всевышний.
Я с ним уже там , он справедливый , но так надо , не печалься , я поплачу за тебя там .
Чувствуешь ведь дождь , здесь это мы - мы плачем на клавиатуру провидения , на землю плачем мы дождем ,
Твою печаль смываем яростно и мягко , как Днепр омывает страну великую Укропов очищает он ,и напоит до не хочу он горе ...
Влад Штефан.
"
В 1918 г. отец Олега, получив дипломатический паспорт атташе по культуре в https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D1%80%D0%B8%D1%8F Венгрии , выехал в https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B0 Вену . Однако в 1922 году, в год сближения России с Германией, когда появилась возможность создания «легальной» разведывательной резидентуры в Европе при полномочном представительстве России в Берлине, судьбой семьи Кандыба заинтересовалось правительство УСР в Харькове в лице министра просвещения Украинской советской республики https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 В. Затонского и председателя Совета народных комиссаров УСР https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B0%D0%BD_%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87 Х. Раковского . С их участием семья быстро, за 1-2 месяца, получила заграничные паспорта, что было неслыханной редкостью, и в конце декабря 1922 г. выехала в https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B8%D0%BD Берлин .
В 1923 г. семья переехала в https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%B0 Прагу , летом снимала дачу в Ржевницах. Опальный в берлинских кругах (после публикации сатирического сборника «Перезва» о жизни украинской эмиграции в Берлине), Олесь вдруг оказался востребован на Украине, где этот сборник был опубликован под названием «Еміграційна перезва». Поэт получил хороший гонорар, позволивший воссоединившейся семье начать безбедную жизнь. До начала 1930-х годов Олесь регулярно печатался на Украине, что давало ему постоянный доход."
Интересно - это правда или нет? Пока что мне опровержения не попадались, а ведь этот текст несколько иначе рисует участие семьи в "розбудове" Украины.