Де немає війни

Там, де немає війни. Це назва одного з фотоальбомів на його сторінці. На світлинах - вкопаний танк з українським прапором, урвища від мін, купи осколків, рясно, немов яблуками восени, встелені снарядами покинуті подвір'я, прострелений кевлар, бліндажі, понівечені обстрілами дерева, сніг, бруд, зброя, вибухи. І над усим тим - синє небо.

Синє, сліпуче синє небо країни, за яку він віддав своє молоде життя.

Роман Робертович Клімов (позивний Штик) народився 30.06.1989 року у Миколаєві.

Спочатку працював токарем на Миколаївському машинобудівному заводі, потім перейшов на бронетанковий завод.

Захоплювався бігом, постійно робів пробіжки, навіть вже у зоні війни, коли його бригада стояла під Волновахою, Роман Робертович бігав вздовж лісосмуг по 10 кілометрів, підтримуючи форму.

З 18 років займався спортивною стрільбою, мав диплом снайпера, ще до війни брав участь у багатьох змаганнях зі стрільби та виграв 5 призових гвинтівок.

Просто шалено любив котів, одного разу, коли він перебував вже на нулях, кішка, яка жила у розташуванні підрозділу, народила кошенят, так воїн цілодобово доглядав, годував, якщо треба було, піклувався, як про своїх дітей.

А своїх дітей у нього не було, не встиг з цією війною, останнім часом все частіше мріяв про свою сім'ю, шкодував, що роки йдуть, а дітей все немає, казав: "А раптом загину і нікого після себе не залишу".

Захищати Україну Роман Робертович почав з червня 2014-го року, коли був призваний за мобілізацією та одразу підписав контракт до закінчення особливого періоду.

Спочатку служив у 3-му батальйоні 72-ї ОМБр, спершу був снайпером. Але стріляти по людях так і не став, був просто бійцем взводу, членом екіпажу БМП.

Воював на далеких позиціях разом з загиблим нещодавно Леонідом Дергачем (Роман прийшов туди наприкінці серпня, а Академік пізніше, вже у січні 2015-го).

Далі його, як контрактника і як гарного військовослужбовця, взяли у 1-й батальон, який саме реформувався і виїжджав на міжнародні навчання на Яворівський полігон, далі у Боснію.

З жовтня 2016 року воював на промці, був поранений, після лікування повернувся на фронт. Воював на одному з найбільш небезпечних напрямків. Має волонтерську нагороду "За оборону Волновахи" та нагороди від МО.

Старший солдат, навідник 2-ї роти 1-го батальйону 72-ї окремої механізованеої бригади.

Брав участь у всіх визначних операціях бригади і батальйону. 10 серпня 2015 року, під час бою під Білою Кам'янкою, втратив друга, бойового побратима Женю Ровного, втрату якого переживав дуже болісно, адже Женя був йому, як батько.

Загинув 2 лютого поблизу міста Авдіївка Донецької області від осколкового поранення під час обстрілу ворогом наших позицій.

Прощання з цим молодим хлопцем відбудеться у Миколаєві 6 лютого о 12.00. У нього залишились мати та сестра.

Лети, дорогий наш солдате, лети на небо. Там вже не боляче. Там тебе чекають побратими. Лети за ними. Наздоганяй.

Лети туди, де немає війни.