III частина. ХТО СПАЛЮЄ НАШ УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ

III частина. ХТО СПАЛЮЄ НАШ УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ

Часто чую від українських економістів, що рух економіки у нас відбувається сам по собі, через свої власні умови і абсолютно не спричинений політичними обставинами. Ніби змінюються влада, уряди, парламенти, фракції, але це не впливає на економіку. Ніби її показники мають свою власну, ендогенну природу. Якщо з цим погодитись, то виходить, що політики грають свій спектакль, нічого не розуміючи в економіці. А направляють економіку, впливаючи на них, різні бізнесові групи. Отже, у цій концепції уряд і парламент - маріонетки, що тільки імітують державні рішення, а самі є виконавцями на утриманні крупного бізнесу.

Так продовжується багато років. З цього випливає, що нікому в Україні не потрібні високопрофесійні Кабміни, які б проводили адекватну, в інтересах громади, політику. Потрібні флюгери на урядових посадах з демагогом начолі.

Ми обираємо депутатів, сподіваючись, що прийдуть нові люди, вони будуть кращими. А нам на телеекранах забивають баки людьми, які фінансуються олігархами або які самі мріють потрапити до складу останніх. І гроші тут ніхто не рахує. Ми дивуємося, що Верховна Рада безплідна, пустозвонна (типу вони провели більше реформ, ніж за 25 років до них), її законодавча функція шкодить нації, проте вона повністю задовольняє мафіозні клани.

Коли слухаєш цих депутатів, розумієш, що вони прийшли не счиняти новітні соціально-економічні прориви і гуманітарно-культурне піднесення, а просто стрибком заскочити до групи багатіїв. А це досягається лише при обкраданні інших українців, масовому обкраданні.

За обставин корупції й казнокрадства ми втрачаємо державу та відбувається масове вбивство людей. Розвалюються державні інститути. Кабінет міністрів не здатен управляти ні економікою, ні суспільством. На що він здатен, так це ділити надприбутки держмонополій, отримані завдяки монопольно високим цінам і житловим субсидіям. Антимонопольний комітет і Національне антикорупційне бюро, які повинні вирішувати ключові задачі сьогодення, існують лише номінально, ніби в стані анебіозу. Правосуддя викривлене і є маніпулятивним, воно ігнорує норми Конституції, користуючись вузько спеціальними законами. В поліцію часто йдуть для приниження людей та захоплення чужого майна. Чинуші крадуть гроші у Збройних Сил та волонтерів. Бюджетні кошти та іноземні кредити розтягуються урядовими пройдисвітами і опиняються на офшорних рахунках. Фінансово-кредитна і грошова системи розвалені, ніби на замовлення наших ворогів на Північному Сході. Падіння виробництва, девальвація курсу гривні та збідніння пенсіонерів - головні й перманентні тренди в економіці. Головними ж соціальними тенденціями є масовий виїзд молоді на проживання за кордон і постійне скорочення чисельності нашої нації.

Але до усіх цих фактів влада байдужа. На неї - жодних надій. Її нахабству та безпорадності немає меж. Президент України, який розставив своїх давніх друзів і співробітників свого холдінгу на усі можливі керівні державні посади, не бачить їх тупості й службових зловживань та ігнорує усі претензії громадкості. Практично більшість рішень влади мають антинародну спрямованість. Влада стала ворожою до людей. Вона неприйнятна і поза довірою, а значить її представники мають залишити свої посади. Проте вони пручаються, мабуть, для того, щоб зробити ще більше шкоди країні. Не знають, що відповідальність все одне наступить. Наступить, якщо ми збережемо державу і не дамо цим потворам її зруйнувати.

І усе це в умовах війни з Росією. Війна знищує найкращих з наших лав і таке враження, що там, нагорі, бажають подальшого продовження кровопролиття, бажають «стерилізації» нашого патріотичного чоловічого населення, бажають ослаблення нашого народу, аж до повного очищення української землі від нього. Заплямовані хабарями чинуші «успішно» рухаються по цьому шляху: за прогнозами американських розвідувальних організацій, при збереженні існуючих тенденцій через 20-25 років на нашій землі проживатиме не більше 10 млн. чол. України вже не буде.

Наша доля - мати і постійно розвивати потужну, мобільну, сучасну армію з високотехнологічним військово-промисловим комплексом. Чи здатні сьогоднішні генералітет і військово-промисловий директорат начолі з головнокомандуючим реалізувати цю особливу задачу? Не здатні і не бажають. Скоріше схоже на заробляння на війні і загравання з ворогом. А це тільки розбещує та підбурює його.

Вже сказані ключові слова: ворог ззовні і ворог всередині.

Зараз надто відповідальний момент. До того ж складається враження, що, не дивлячись на нашу правоту у міждержавному конфлікті, від нас відвертається, ну, можливо, дистанцюється цивілізований світ. МВФ зупинив кредитування, ЄС зачинив двері, в які нас запрошували десятиліттям. Трамп переглядає відносини і ніби-то хоче перевірити, як використовувалися американські гроші чинною українською адміністрацією. Захід нам не буде допомагати в кривавому конфлікті на Сході. Ми маємо спиратися лише на власні сили. Але з цією владою - тільки безнадія, тільки спільні втрати та масове зубожіння.

Україна палає. УКРАЇНА - В ОГНІ.

Прем'єр Гройсман як апогей деградації політичної еліти

Думаю, що відмова Україні від прийняття у члени ЄС та від надання нам фінансових і воєнних допомог - це відмова сьогоднішньому українському істеблішменту, а не народу. З корупційно-олігархічною і казнокрадською клікою цивілізовані країни не хочуть мати справу, а тим паче фінансувати її. Ми терпимо цю владу, а цивілізований світ не бажає бути у тісних відносинах з народом, який репрезентують ці політики. Світ рухається вперед і дивує нас вибуховими інноваціями у всіх сферах, а ми так і залишаємося у закритій резервації, в якій хазяйнують хамовиті, жадібні та недолугі клептократи.

Тобто міжнародне відношення до України залежить від того, яка у нас політична еліта. І доля нашої країни - в руках у політичної еліти. Це при умові, що громада довіряє владу цій еліті. Так от, чи варто тримати цю еліту ? І чи дійсно - це еліта?

Питання риторичні. Скрізь - зубожіння, девальвація, завал усіх програм і суцільні збитки. Або це не еліта, а значить українська громада поки що неспроможна легітимно сформувати її, або це наша еліта, кращих немає і ми заслуговуємо мати тільки такого низького рівня репрезентантів. Тоді ми не можемо претендувати на краще життя і повагу від інших країн світу.

Які ж причини формування такої примітивної політичної еліти?

По-перше, у нас олігархічний лад і це не абстрактна констатація. За цього ладу влада формується специфічно: виходячи з потреб грошових мішків, а вони , як відомо, суперечать потребам суспільства. Олігархам потрібні у владі кар'єристи, флюгери та маріонетки, які будуть беззастережно втілювати настанови своїх покровителів. Дозволено зайти й лояльним до влади бізнесменам. Тільки у фракції БПП біля 90 мультимільйонерів.

Вперше я був вражений аморальністю депутатів післяреволюційної пори (здається, у 2014 році) розглядом в парламенті ініціатив Кабміну Яценюка щодо шаленого підвищення тарифів на послуги ЖКГ. Розглядала постанову уряду спеціальна парламентська комісія, очолювана депутатом фракції Самопоміч. На абсолютно незаконне рішення уряду ця комісія винесла «виправдальний вирок». Очевидно, депутати розглядали його із замруженими очима.

За олігархічного ладу гроші правлять виборами: нардепами стають ті, хто купує виборчі округи, на утриманні грошових мішків знаходяться окружні, дільничі виборчі комісії та й ЦВК (як стало відомо з чорної бухгалтерії партії регіонів). Практично на всю Україну розповсюдилася донецька технологія фальсифікації результатів голосування, коли після голосування оргигінальні бюлетені замінюються підпільно надрукованими їх копіями з відмітками на користь потрібної партії та кандидата.

Олігархи при своїй неспроможності створити ефективну модель господарювання, на жаль, займаються й політичними справами, проявляючи своє дійсне відношення до долі України. У своїй більшості вони (Ахметов, Фірташ, Пінчук, Новінський та інші), всупереч інтересам народу, зорієнтовані на нашого ворога - Росію. Причина відома: ринки для продукції їх пострадянських підприємств і джерела сировини знаходяться саме там, а доля нашої країни їх абсолютно не турбує. Пінчук висловився в провідній американській газеті щодо вирішення проблеми війни з Росією настільки незграбно, що всередині країни з'явилися публічні заяви про його притягнення до кримінальної відповідальності.

По-друге, у нас не просто президент - у нас президент-олігарх з найбільшою фракцією парламенту і зі своїми особливими бізнесовими інтересами. В цих умовах і формування пропрезидентської фракції, і прийняття владних рішень відбуваються під пильним оком і виходячи з інтересів вузького президентсько-бізнесового клану. Можна сказати, що у нас не олігархічний лад, а суперолігархічний лад, тобто усі вади і зло цього ладу підносяться у другу чи навіть третю ступінь. От ми й спостерігаємо безсоромних і малограмотних спеціалістів з «Рошену» чи інших компаній Порошенка на найвищих державних посадах. Це приватизація влади і повне її виродження.

При цьому президентом використовуються на державному рівні методи адміністративного управління, залучені з практики власного олігархічного холдінгу (накази як голосувати - фракції БПП, встановлення цін і тарифів через керівників незалежних регуляторів, «смотрящіє» за розподілом замовлень і бюджетних засобів у галузях і державних корпораціях тощо), що обмежує роль демократичних інститутів - як наприклад, парламетського контролю за виконавчою владою, ринкової конкуренції, договірного ціноутворення, місцевого самоуправління та інших. Тобто у нас папалельно діє нелегальна система державного управління.

По-третє, з часом, вже після приходу до влади, якість політичної еліти різко погіршується. Влада, як відомо, - це система впливів на суспільство. Вона розбещує і відкриває перед посадовцями можливості додаткового нелегального збагачення, особливо коли злочини інших у владі залишаються безкарними. Олігархи підштовхують міністрів і депутатів до економічних злочинів, оскільки не вважають обкрадання нації злочином.

Сьогодні данна система можливостей незаконного збагачення розквітла особливим цвітом. Чинна влада цілеспрямовано добивалася зруйнування антикорупційної системи, що діяла, хоча, звичайно, непродуктивно, на момент повалення режиму Януковича. Так, пам'ятаємо, як Яценюк переслідував голову ДФІ Гордієнко, який надав докази мільярдних крадіжок у державних корпораціях. Документи не отримали законного ходу, Гордієнка усунули, а саму ДФІ фактично ліквідували. Тепер Нафтогаз України, Енергоатом, Укравтодор, Укрзалізниця та інші монополії можуть спокійно розділяти з владою награбоване.

Паралізованою - через тиск владної адміністрації - стала також робота Рахункової палати, функції якої полягають у перевірках використання бюджетних коштів міністерствами та іншими урядовими розпорядниками.

Продовжує діяти лише один раніше створений оперативний антикорупційний орган - СБУ. Проте його можливості, як відомо, обмежені, оскільки він не уповноважений проводити контрольно-ревізійні роботи на рівні органів влади і корпорацій-монополістів. Немає структур, які б відслідковували корупцію у самій СБУ, МВС, Податковій та інших. До того ж усі правоохоронні органи знаходяться під контролем президента-олігарха.

Так як можуть проводити слідчі дії нові органи - НАБУ і антикорупційна прокуратура? Їм будуть надходити лише матеріали від СБУ про правопорушення окремих чиновників. От ми й чуємо про хабарі у 10-20 тис. доларів, але не знаємо про макрокрадіжки вищого керівництва на мільярди доларів. Нові спецоргани виглядають як камуфляж для корупційної влади. Ніяких справ по Яценюках. Тільки проти Онищенків, які відкривають правду про політичну корупцію. І які можуть бути справи проти вищого керівництва, яке дозволяє виписувати самим собі премії по 100-200 тисяч гривень, як це робить голова НАБУ? Ці набу є не охоронцями суспільства від злочинів, а зброєносцями олігархів.

Фактично ця влада зламала слабкий хребет антикорупційної системи.

По-четверте, у нас не існують соціальні ліфти, про які тепер модно говорити. Немає реальної соціальної конкуренції і реального відбору на політичні посади. Не формальні конкурси, які не запевнюють нас у своїй нефіктивності, а реальна конкуренція на різних соціальних поверхах. А зараз можемо констатувати: нові депутати і міністри не досягли певного ступеня професіонального і соціального росту. Я вже не кажу, що вони - не реформатори, вони не бачать, що гальмує наш розвиток, вони скоріше апологети сьогоднішньої олігархічної системи.

Ситуація ще погіршилася після революції Гідності, що закономірно. На поверхню збурено багато каламуті, яка знаходилася на суспільному дні. Звичайно, у партійні списки були залучені і декілька яскравих громадських, і воєнних діячів, дійсно достойних. Але вони виявилися тільки прикриттям для проходу корупціонерів, бізнес-партнерів, родичів, водіїв і т.і. Прохідний квиток коштує, як відомо, до 6 млн.дол. (максимальну суму вніс корупціонер Онищенко, якого переслідують). Наслідок: фаховий та моральний склад обранців явно погіршився.

Загадкою є також вибір кандидатів на посади в органах виконавчої влади. Відомо, що окрім членів кланів Порошенка та інших груп ( як наприклад, Яценюка, Клічко, інших), проштовхувалися особи за квотами олігархів, спонсорів партій тощо. А для окозамилювання української громадськості притягнуто до уряду іноземців, хоча більшість з них явно не відповідає нашим вимогам і очікуванням (черговим «театральним» актом було звернення Кабміну щодо кандидатів в уряд до рекрутінгових агенств, які шукають спеціалістів для підприємств і компаній). Хоча є й дійсні реформатори, як Бальцерович, які втім не приймають участі в управлінні економікою, задовольнившись надвеликими гонорарами незрозумілого походження.

Нагадаємо, що ці іноземці залишаються тимчасовиками. Як стало відомо, більшість часу вони відсутні в країні ( а керівник Укрзалізниці поляк Бальчун продовжує виступати з концертами на своїй батьківщині). І це абсолютно задовольняє олігархів і їх урядових функціонерів, яким іноземці потрібні для прикрашення владного фасаду, а «справу» вони роблять власними руками.

Тепер бачимо не уряд, а групу некваліфікованих персон зі своїми особистими цілями (перш за все усіх цікавить самозбагачення), роз'єднаних між собою. Вони часто ворожо ставляться один до одного, чекають підступних кроків з боку начальства, що піариться на «викриттях» і т.і. Невігластво, взаємна недовіра і брехливість - головні якості цього складу центрального виконавчого органу влади. А головне - що їх діяльність є пустопорожньою, більшість рішень - шкідливими і гарантує подальше збідніння, зубожіння власного народу.

Саме за такої олігархо-популістської моделі на посаду прем'єр-міністра тільки й міг потрапити Гройсман - особа без освіти, необхідних управлінських і моральних якостей, але готовий виконати будь-яку вказівку президента. Його власні ініціативи - як постійне підвищення тарифів на енергетичні послуги та послуги ЖКП, обкладання податками неіснуючих доходів, віртуальне двохкратне підвищення мінімалки, замороження пенсій, гіпертрофія житлових субсидій, гіпердефіцит держбюджету на 2017 рік, насичення пустими облігаціями Приват-банку та інші - просто безглузді. Він керує економікою, ніби розводящий на базарі. Але такий прем'єр повністю влаштовує Порошенка. За цих обставин Бальцерович, як весільний генерал і радник Гройсмана, - це верх глузування над усіма нами. Гройсман - апогей деградації нашої політичної еліти.

Можна сказати, що сьогоднішня влада не є дійсною елітою нації. У нашої країни немає майбутнього з цією владою. Ми маємо запровадити новий механізм формування політичної еліти, яка б дійсно репрезентувала наш народ і за кордоном, і на внутрішньому фронті. Та сформувати нову високоефективну і високовідповідальну владу без корупціонерів і олігархів.

Але досягти мети можна лише за розгалуженого середнього классу, який влада нищить різними засобами, в тому числі - спалює у вогнищі війни.

(Продовження буде)

В.Лановий