Хочу державу воїнів (Блог-фантазія)

В цій державі все зрозуміло: військових утримують ті, кого вони захищають, ті, хто обрав собі цивільне життя. Та влада складається виключно з тих, хто був на війні. Тільки ось допускаються військові до влади не за ознаками героїзму в бою, а за критерієм професійності в галузі, якою керуєш. Просто ті, хто не служить, на участь у владі навіть не розглядаються.

Вже давно обговорюється питання доступу воїнів до влади, і аргументи різні. Тож, я вирішив пофантазувати на тему, якою б саме я бачив таку державу.

В першу чергу - це держава, яка розділяє суспільство лише на дві групи - військових і цивільних. Вибір груп добровільний. У 18 років можеш прийняти рішення піти в армію. Але служба буде до пенсії, де перші два роки - постійно, а інші роки в резерві зі щорічними зборами. А кожні п'ять років будеш виїзджати на шестимісячну мобілізацію.

В той же час, можеш залишитись цивільним і бути гарантоваим від того, що тебе ніхто не мобілізує і навіть не знати, де знаходиться військомат. Але і права у вас будуть різні. Залишившись цивільним, ти так само все життя будеш утримувати військового.

Військовий матиме все: гарантований дохід (щомісячну зарплатню незалежно від проходження служби чи перебування на резерві); безкоштовну вищу освіту; соціальний пакет для себе і своєї сім'ї; житло - за все це заплатить цивільний зі своїх податків.

Та головне - влада формуватиметься виключно з військових. Тільки ось критерієм відбору буде не героїзм в бою, а професія. Йдеш на Міністра Фінансів - розглядаються лише військові і серед них обирається найкращий фінансист.

Ви обидва можете працювати і займатись бізнесом. Правда, військовий буде платити в рази менші податки, бо цивільний його утримує.

Така держава є відповідальною і встановлює виключну доктрину: «Все, що відбувається в державі, є наслідком роботи політика». Населення живе добре - заслуга держави, живе погано - недолік державного управління. Ніякого посилання на ментальність та інші відмазки невдах. Ти Міністр Юстиції, тож, несеш відповідальність за все, що відбувається в твоїй галузі - законність кожного рішення суду, кожну дію прокурора навіть у віддаленному селі, за все! Бо все залежить від тебе: суд виніс неправосудне рішення - це ти найняв непрофесійного суддю, сформував неякісну систему контролю роботи суду та інше. Відмазатись на тему: «Я один не можу всього контролювати» - не вийде. Доктрина жорстка і без альтернатив: ти, політик, несеш відповідальність за все.

В такій державі буде мало демократії, скоріш за все, її взагалі не буде, але результат для кожного громадянина буде вищим. Ти сам робиш свій вибір - захищати державу або власний добробут.

Світ поділяється на ці дві групи - воїнів і торговців. Але править лише одна. Ці люди різні за поглядами і цінностями. Якщо переглянути світову історію, то можна переконатись, що її робили саме політики воїни, які і створювали нинішні кордони держав та забезпечували фундаментальні їх основи.

Недоліки торговців в політиці - вони орієнтовані виключно на прибуток, але виключно собі. Навіть коли до влади приходить чесний торговець, він розглядає державу, як свою корпорацію. Його єдиною метою стає наповнення бюджету, як у корпорації - отримання прибутків. Та держава - це не бізнес, а бюджет - не економіка. У держави інша роль - організувати суспільство, побудувати модель співпраці мільйонів громадян один з одним. Метою економіки держави насправді є забезпечення можливостей розвитку кожного окремого громадянина. Як у давньому виразі «заможня та держава, у якої заможні громадяни». А ось в корпораціях, з яких приходить торговець, все інакше. Якщо корпорація поставить собі за мету добробут працівників, вона рано чи пізно лусне. Там є лише одна мета - прибутки корпорації. А зарплатні - це лише один з методів досягнення прибутків. Слабкі торговці і у випадках воєнних конфліктів. Ще у бізнесі вони звикають, що конфлікт - це дорого, і завжди намагаються його уникнути шляхом переговорів. Держава такого політика стає «легкою здобиччю» для політика-воїна держави-агресора. Різницю цих категрій населення колись я відчув і на собі. Просто спіймав на думці, наскільки по-різному формувались цінності під час адвокатської діяльності і після війни. Щоб мати гроші в бізнесі, потрібно орієнтуватись виключно на гроші, не бачучи жодної іншої мети. Але з цього стану потім складно виходити. Після війни ж цінності вкрай змінюються і стає складно вести бізнес, але такий службовець краще підходить для державного управління.

А ось воїн, навпаки, завжди орієнтований на благо держави і народу. Він має виключну потребу пишатись своєю країною, де навіть рівень життя населення є для нього предметом гордості. Він дає державне замовлення на винахід власного літака, щоб пишатись тим, що і у його держави є свій літак. А це потім породжує низку послідовностей, які позитивно впливають на економіку - розробка літака розвиває наукові інженерні школи, з'являються свої винахідники в різних галузях, які потім винаходять і інші технології.

Звичайно, читач зараз заперечить, що держави воїнів часто перетворюються на деспотії, та і в Україні до парламенту пройшло багато АТОшників, але толку від них ніякого. Ці два заперечення я навмисно описав разом, бо вони мають єдину причину - знання. Щоб управляти державою, потрібні знання, якісні, професійні. Але часто романтики ідеї мілітаристичної держави роблять ставку лише на один критерій - героїзм військового у бойових діях. Так, він був найкращим на війні, та що він розуміє в державному управлінні? Подивіться на АТОшників у парламенті - більшість із них навіть вищої освіти не мають. Чого від них очікувати? Лише те, що ми вже сьогодні і отримали - відсутність результату. Будову автомату вони знають, а ось будову закону - ні. Я знаю особисто пару АТОшників-нардепів, які є якісними фахівцями в своїх галузях. В парламенті їх не розуміють сослуживці, бо не володіють знаннями, і не розуміють інші депутати, бо є торговцями і мають інші цінності. Тож, ці пару чоловік знаходяться поза увагою ЗМІ і не здатні взагалі ні на що вплинути. Так само відбувалось і з деспотичними режимами. Коли до влади приходила єдина військова група, вони не знали інших методів управління, окрім військової дисципліни «наказ-дія». Але населення цього методу не сприймало. Його потрібно було знати - мотивації, система правових заборон - це все дуже складні і професійні знання. Не маючи тих знань, військові використовували єдиний зрозумілий їм критерій управління - силу, де «розстріляти» зрозуміліше за «мотивувати», а сособливо, коли ти навіть слова такого не знаєш. Такий критерій позбавляв населення прав і свобод, що провокувало і економічний занепад.

Тому в державі, про яку я фантазую в цьому блозі, критерієм відбору до влади є саме професіоналізм у галузі (юрист, фінансист, лікар, інше). Просто відбирають лише серед тих, хто був на війні. Ти міг бути посереднім солдатом, не героїчним і не боягузом, але ти є визнаним доктором юридичних наук з досвідом управління командами, тож можеш стати міністром Юстиції. В такій державі політики будуть якісними професіоналами в своїх галузях, їм не потрібно буде застосовувати тортури до населення, бо вони матимуть знання управління ним, а участь у війні сформує їм правильні мотиви і погляди.

Не менш важливим є і обмеження торговців у доступі до влади. Бо в конкуренції воїн-торговець останній завжди переможе. Воїн прямий, а торговець хитрий і лицемірний. Воїн обмежений честю і мораллю, а торговець має виключну мету - прибуток. Торговець завжди обмане воїна, а потім підкорить його захищати свій комерційний інтерес. Це небезпечно для держави, і сучасна Україна тому свідок. У світовій історії немало було і прикладів того, як обманувши одного разу, торговці окуповували владу і призводили до занепаду нещодавно успішні держави. Тому у праві доступу до влади вони не можуть бути рівні.

Та це лише фантазія. Бо у фантазії є одна перевага - в ній немає обмежень. В ній не діють закони, фізика, хімія і економічні правила. Та саме завдяки цій здатності людини - фантазувати без обмежень - ми стали на вершині харчового ланцюга і забезпечили свій технологічний розвиток. Бо саме фантазія ставить перед нами цілі, яких ми рано чи піздно досягаємо.