12260 відвідувачів онлайн
1 218 3
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.

Таке важке життя

Був. Любив. Мріяв. Планував. Бажав. Переживав. Сміявся. Працював. Прагнув.

Ненавиджу минулий час, але минулий час ні в чому не винен, і всі ті дієслова нічого поганого мені не зробили, якби тільки вони не закінчувались одним страшним словом, яке я вимушений писати у кожному своєму пості.

Загинув.

Юрій Володимирович Щербина народився 16.07.1974 року у місті Краснодон Луганської області. Коли хлопець був малим, його родина переїхала до села Крижик Білопольського району Сумської області, останні роки мешкав у селі Воронине.

Закінчив 8 класів Кальченківської загальноосвітньої школи, після чого вступив до Сумського професійно - технічного училища №11. Відслуживши строкову, влаштувався працювати автослюсарем, а потім перейшов на Куянівський цукровий завод.

13.04.2014 року призваний за мобілізацією, служив командиром відділення зенітного взводу. Після демобілізації Юрій Володимирович повернувся до мирного життя, працював на будівництвах аби допомогти родині.

У листопаді 2016-го підписав із ЗСУ контракт, 02.12. був доправлений на несення бойової служби.

Старший сержант, старший оператор 2-ї роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Він свідомо пішов на війну знову, він знав, який шлях обирає, проте не зупинився, не залишився у мирному, байдужому до всього тилу, а взяв до рук зброю, кажучи: "А якщо всі будуть сподіватись на когось, то хто тоді нас буде захищати?".

Загинув 16 лютого о 15.25 в районі міста Авдіївка Донецької області від кулі снайпера.

Похований з усіма військовими почестями 18 лютого у селі Крижик, біля могили свого батька. Юрія Володимировича посмертно нагороджено Орденом Святого Архістратига Михаїла. У нього залишились мати, дружина, син та двоє братів.

Життя таке важке, жалівся мені знайомий, сидячи у теплій квартирі перед комп'ютером. Життя таке погане, писав інший зі свого смартфону, коли їхав на концерт. Життя таке складне, раз за разом читаю у своїй стрічці новин.

А я закінчую писати черговий пост, дивлюсь на фотографію ще одного полеглого воїна та б'є мене одне питання.

У порівнянні з чим?

Коментувати
Сортувати:
Вічна пам'ять Герою.
Україна плачє за кожним своїм Сином!
Стаю на коліна..
показати весь коментар
23.02.2017 17:43 Відповісти
Дякую,Воїне! Господи, прийми раба божого Юрія в Царство Твоє Небесне!
показати весь коментар
23.02.2017 18:28 Відповісти
так, маєте рацію, пане Ян.
Дивлячись в порівнянні з чим...
Якщо порівнювати з обмерзлими, змокрілими окопами то і проста ковдра кинута у підвалі на тепломережі, здається найзахищенішою фортецею, найнебезпечнішим містом під сонцем.
А хтось, навіть цією "розкішшю" не може себе побавити..
Минає третя зима. Третя зима, коли наші хлопці сидять в холодних окопах, замерзають, виконуючи завдання, ризикують щомиті..
А когось просто вже ніколи не дочекаються рідні вдома..
**** війна..
Схиляю голову перед кожним загиблим у цій війні Ураїнцем..
І плачу разом з тими, хто чекатиме вічно.
показати весь коментар
23.02.2017 23:44 Відповісти