Кримський референдум: Путін назавжди?

16 березня 2014 року у Криму було холодно. Мряка, дощ. У цей день проводився референдум, у якому жодне із питань не передбачало збереження Криму у складі України.

Ми з групою іноземних журналістів спробували акредитуватися. Інформації про акредитацію жодної. Сайт ВР АРК хоч і перейшов у доменну зону .ru. У «Міжнародному прес-центрі» повідомили, що акредитація вже не проводиться. Як виявилося, акредитували лише російських журналістів. У цьому прес-центрі вперше довелося побачити «європейських друзів Путіна». Зі списку допущених спостерігачів випливало, що ними є крайні ліві політики різного рівня і масштабу, а також - крайні праві. Тоді це було несподіванкою. Організовувалось все і оплачувалося з Москви. Готелі забиті іноземними «друзями Путіна» та російськими діячами - місця не знайти.

У Сімферополі не видно ознак політичного життя. Про масовий протест годі й говорити. Вулицями снували лише парні патрулі у козачих папахах. Частина кримської самооборони. Такі ж козаки стояли в оточенні Верховної Ради АРК. У внутрішньому дворі вже розвівався величезний російський триколор.

Козаки були як місцевими, так і з Росії. Коли я вперше побував у Криму у 2002 році, вперше стикнувся із козаками. Козаком себе вважав син господині, яка здавала нам житло. Непосидячий молодий чоловік, на якого часто нарікала мама. 16 березня чоловіки у архаїчних мілітаризованих одностроях називали себе «ополчением Крыма». Казали, що є їх по всьому Криму 14 тисяч. Може й брехали - підлаштовувалися, натякали на умовний паритет. Бо приблизно стільки ж на півострові дислокувалося військ ЗСУ.

Ну і ДАІшники на перехрестях в тандемі з озброєним «Беркутом».

На центральній площі Сімферополя зранку не відбувалося нічого. Стояв Ленін. Ряд агітаційних наметів. Кілька «ополченців». Слово «ополчення» я теж тоді почув в українській дійсності вперше.

Ми об'їхали кілька дільниць - у Сімферополі і за межами міста. Чоловіки із георгіївськими стрічками за «спостерігачів». До 12 години дня всюди у Криму декларували однаково високі цифри явки - 35-50%. У Керчі - цілих 64%. Цифри феноменально високі. Їх писали крейдою на дошках або ручкою на листках на видному місці, але перевірити - годі.

Натовпів виборців на дільницях, значних черг не було. Та й звідки їм було взятися? Кримські татари становили вже 14 відсотків населення. Протягом пари тижнів вони виставляли блокпости у своїх населених пунктах та мікрорайонах. Вночі палили багаття, які у передгір'ях палали особливо войовничо. Молодь рвалася до активних дій.

Кримські татари домовилися бойкотувати вибори. Крім того, були українці, частина з яких - не зрусифіковані. Була молодь, нова інтелігенція та середній клас зі своєю думкою. Дехто мені говорив, що якщо раніше їм було байдуже, то тепер відверто соромно за те, що тут коїться.

Хоча й було зрозуміло, що результат референдуму був вирішений наперед.

Це було зрозуміло, як мінімум, з блокпостів кадрових військових на в'їзді в Крим, блокпостів «ополчення» дорогою до Сімферополя, з присутності військових на вулицях, самооборони. Кадрових військових ні з ким не сплутаєш. Тримаються повагом, скупі на слово. Звичка до зброї і навички тактичного кроку - у всій поставі.

Крім концерту з російськими частушками у виконанні 16-річної дівчинки, особливої агітації не було. Зате майже усі борди навколо були заклеєні агітацією за світле майбутнє з Росією і проти «хунти», «радикалів з Майдану» та «фашизму».

День голосування скоротили - зробили з 8 ранку до 8 вечора. Навіщо людей мучити, якщо і так все вирішено?

Ближче до вечора люди почали підтягуватися на площу Леніна, обік якої будинки уряду та місцевого парламенту. Військові у російській формі типу «горка» оточили площу і виставили пости на ключових вулицях. Кримська самооборона перегородила деякі вулиці вантажними фурами.

Ми зупинилися у кафе на вулиці Горького і крізь велике вікно було видно пару смуглих військових у «горці» та частину натовпу. Люди потроху розігріваються алкоголем.

О 20 годині виголошують дані явки. Явка висока. Виходить, що у Севастополі 123 відсотки проголосувало. Нічого, до наступного ранку цифри підлаштують.

До 9 вечора площа Леніна не щільно, але заповнена. На площі 15-20 тисяч людей. Негусто як для міста із 360 тисячами населення. Дехто добряче напився, дехто вже й упав та відлежується під стіною.

Натовп розмахує прапорами і радісно вигукує гасла за Росію. Подібне на стадіон. На стінах Кабміну - лазерна ілюмінація «Крым. Россия». Лазер - калька з Майдану.

Вибираємось з кафе. У підворітнях біля площі кучкується молодь з російськими прапорами на плечах і з горла потягує пиво. Раптом якийсь чоловік гучно вигукує «Путін!, Путін!», розраховуючи на скандування. Заклик повисає в повітрі - лиш пара осіб кволо підтримує.

Вони ще не зрозуміли, що їх вже «видано заміж». Хай небагате, але розмірене і цивільне, немілітаризоване життя в Україні завершено. Віднині їхнє все - Путін.

Володимир КУХАР, Голова ГО "Українська альтернатива", офіцер резерву ЗСУ

Джерело