Сім років генералу Назарову і безчестя навіки генералу Муженку

Всі хвалебні оди процесу над генералом Назаровим прочитав, але маю честь не погодитися.

Знову взятися за перо мене змусило не порушення самого принципу засудження військового за наслідки його наказів і розпоряджень, відданих під час війни. Ні, з самого початку було зрозумілим, що це судилище відбулося не на захист якоїсь законності чи принципів, а з політичних мотивів. Протягом трьох років на Східному фронті командири різних рівнів втрачають людей, і нікого за це судять. Бо на війні як на війні. Це судилище - політична вистава для народу, із безперервної послідовності режисованих політичних вистав, котрі владі конче необхідні, коли не вистачає для плебса хлібу. Я по суті справи.

Не мав честі бути знайомим з генералом Назаровим особисто. Жодного разу в житті його вживу не бачив. Тож він мені не брат і не сват, ні в яких службових чи позаслужбових зв'язках з ним я помічений не був. Але я за принципи. Принципи людської справедливості, воїнського достоїнства і честі.

А погляд з точки зору цих фундаментальних принципів на ситуацію з засудженням на 7-м років позбавлення волі генерала Назарова вказує на те, що вони зухвало порушені. Тож знову не можу промовчати.

Маю честь і підстави стверджувати, що звинувачення і суд над генералом Назаровим - профанація, а судовий вирок - несправедливий. Не будучи особисто на жодному засіданні цього суду і не ознайомившись з жодною сторінкою цієї судової справи, впевнено можу стверджувати це. З великою долею імовірності, генерал Назаров - не винний, і засуджений несправедливо. Про це вам, так само впевнено, як я, скаже будь який військовий, офіцер, який більш менш розуміється на організації системи військового управління, та на розподілі військових повноважень.

Все дуже просто. Посада генерала Назарова на час збиття літака з десантниками 25 опдбр в аеропорту Луганська була - начальник штабу АТО. Ця посада в системі військового управління не передбачає прийняття особистих рішень і віддання особистих наказів чи розпоряджень з оперативного чи тактичного управління військами. Вся діяльність будь якого начальника штабу будь якої військової управлінської ланки (крім Начальника ГШ - головнокомандувача ЗСУ, який формально поєднує функції командувача і начальника штабу) спрямована на забезпечення виконання рішення і наказів командира. Всі розпорядження, що віддаються начальником штабу, віддаються на забезпечення виконання рішення чи наказу командира. Якщо, за відсутності командира, начальник штабу змушений віддати розпорядження, що відмінне від командирського рішення, він зобов'язаний негайно повідомити командира про віддане ним розпорядження, який своєю владою або підтверджує віддане розпорядження, або відміняє його. В українській армії поки що панує принцип єдино начальства, який дотримується суворо. І все це записано в Статуті внутрішньої служби ЗС України, який має силу Закону України, в статті «обов'язки начальника штабу».

З точки зору військового - це ази організації військового управління. Про це не могли не знати слідчі, які розслідували справу Назарова, і не міг не знати прокурор, що підтримував проти нього обвинувачення в суді, та і суддя, яка процедурно зобов'язана була провести об'єктивне судове слідство. І це є основою впевненості в тому, що все слідство і судилище над генералом Назаровим - нахабна профанація.

Генерал Назаров, що провів у армійській системі практично все своє свідоме життя, без сумніву, своє місце в системі управління військами АТО і свої повноваження знав і розумів чітко. Я дещо знаю поведінкові навички і звички генеральської категорії Збройних сил України. Особисто у мене з цього приводу сумнівів не має.

Та і матеріали судової справи говорять, що генерал-майор Назаров діяв в рамках рішення, прийнятого напередодні, 11 червня, керівником АТО, тобто командувачем (командиром) генерал - лейтенантом Муженко. Отже, принципове і остаточне рішення про відправлення літака Іл-76 з десантниками в Луганський аеропорт приймав особисто Муженко. І мав на те повне право і повноваження. Більше того - крім нього таке рішення просто ніхто інший прийняти не міг. А генерал Назаров, в межах своїх повноважень, міг віддавати лише розпорядження на забезпечення виконання рішення керівника АТО. Тобто зміст його розпоряджень був жорстко обумовлений прийнятим командирським рішенням. Він просто не міг віддавати інших розпоряджень, які б йшли в розріз з рішенням, затвердженим керівником АТО! Те злосчастне розпорядження на виліт Іл-76 14 червня 2014 року, яке йому приніс на підпис авіаційний начальник в штабі АТО, він був ЗОБОВЯЗАНИЙ підписати! Як і купу інших часткових розпоряджень, які виходили з цілісного рішення керівника АТО від 11 червня. Більше того, яку б розвідувальну інформацію він не отримав, він за своїми службовими повноваженнями просто не міг відмінити політ Іл-76, бо це було прерогативою тільки керівника АТО генерала Муженко. Він просто на це не мав права!

Генерал Назаров, як начальник штабу - перший заступник, міг прийняти самостійне рішення з оперативного управління військами тільки за відсутності керівника АТО на місці. Таку відсутність персони Муженко в зоні АТО зафіксовано досудовим і судовим слідством ? А за існуючих засобів зв'язку, будь яке місцеположення фізичного тіла командувача чи може трактуватися як його відсутність? Тривале залишення командиром свого службового місця і передачу його повноважень іншим посадовим особам чітко фіксується в письмових наказах, з присвоєнням посадовим особам гордого найменування - ТВО командира (командувача, начальника, керівника). Був на той час генерал - майор Назаров - ТВО керівника АТО? Щось я про це жодного разу не чув…

Ну і на останнє - про розвідувальну інформацію про засідку бойовиків Плотницького в Луганському аеропорту. Як людина, що провела багато місяців в розвідувальному відділі штабу АТО, можу підтвердити, що каналами військової розвідки часто циркулює найвигадливіша і найдивовижніша інформація. І особливою вигадливістю якраз і відрізняються розвідувальні джерела СБУ. Більше того, ця контора, надуваючи щоки, майже ніколи не розкриває свої джерела походження інформації, що не дозволяє військовій розвідці адекватно оцінити їх достовірність. Де вони їх почули - якісь перелякані бабуся чи дідусь розповіли, чи може, сам Плотницький своїй коханці-агенту СБУ вночі прошепотів?

Тож, мав підстави генерал Назаров не вірити інформації про засідку від СБУ? Практика показує, що мав. До того ж, це була інформація лише з одного джерела, яке на практиці показало свою не дуже високу надійність.

Але навіть не це головне. Я достеменно знаю шлях проходження розвідувальної інформації в штабі АТО. Важлива інформація НЕГАЙНО і в першу чергу доповідається керівнику АТО. А вже потім - начальнику штабу. Якщо керівника АТО немає на місці, начальник штабу АТО по постійно діючому прямому каналу зв'язку негайно йому її доповідає. Тобто, вся та розвідувальна інформація, яка була відома генералу Назарову, з великою долею вірогідності була відома і генералу Муженку. І якщо на підставі наявної інформації, керівник АТО особисто не змінив свого рішення і не відмінив чи не змінив політ Іл-76, то і у начальника штабу АТО на те не було ніяких підстав і повноважень.

Якщо тільки генерал Назаров не проявив ідіотизм і грубо не порушував встановлений порядок проходження важливої розвідувальної інформації. Тобто, якщо, отримавши інформацію, проігнорував її або утаїв, не прийнявши заходів по інформуванню керівника АТО. Але, якби таке було насправді, генерал-лейтенант Муженко, з огляду на тяжкі наслідки такого діяння (одномоментна загибель 49 військовослужбовців, найбільші одночасні втрати в історії ЗСУ на той час) міг обґрунтовано вважати це жорсткою «підставою» з боку свого начальника штабу. І сам перший би почав звинувачувати його, знімати з посади і віддавати під слідство. Але, наскільки мені відомо, цього не було. Муженко весь час кволо, але намагався захищати і вигороджувати Назарова. Що опосередковано свідчить - всією повнотою інформації він володів, генерал Назаров його не «підставляв», а діяв суворо в канві його командирських рішень, наказів і розпоряджень.

Моє альтернативне розслідування зайняло менше двох сторінок формату А4. Висновок - генерал - майор Назаров правий, говорячи, що його зробили козлом відбувайлом в справі загибелі десантників 25 бригади і екіпажу Іл-76 в Луганському аеропорту 14 червня 2014 року. Чому так відбулося? Назаров керувався поняттями військової честі, вигороджуючи свого командира, і кажуть, товариша - генерала Муженко? Повівся на високопосадові запевнення, що все «порішають», справу замнуть? Може, намагався захищатися, апелюючи до усної форми передачі інформації, яка мала місце, до усних наказів і розпоряджень керівника АТО, які в військовій практиці мають силу письмових, але які в ході кримінального слідства перетворилися на відлуння, яке безслідно розчинилося? На ці питання зможе відповісти лише генерал Назаров особисто.

Але як і кожен тверезо мислячий військовий, я твердо впевнений - справжній винуватець трагедії - на той час керівник АТО генерал - лейтенант Муженко В. М. Користуючись всіма правами і повноваженнями командувача - єдиноначальника, він злякався і не захотів нести одноосібної відповідальності за свої рішення і накази, яка до цих повноважень за умовчуванням додається. Відзнайшов спосіб, як ганебно підставити під відповідальність свого підлеглого, який йому вірив і довіряв, сприймаючи кожне командирське слово в якості наказу. Як, до речі, і повинно бути. І на цьому втратив військову честь і пізнав офіцерське безчестя, підставивши свого підлеглого, і навіть говорять, приятеля, відповідати у кримінальному порядку за свої особисті рішення. Що в офіцерському середовищі вважається одним з найбільш ганебних проступків. Але генерали, хоч і виходять з офіцерів, то окрема категорія військовослужбовців ЗС України. Може, в них це норма і так прийнято? Я не знаю, генералом поки що не був.

Коли генерал Муженко став на шлях офіцерського безчестя? Коли отримував квиток члена Партії Регіонів, попри діючу на той час законодавчу заборону військовослужбовцям брати участь у політиці? Чи коли на льоту стрімко політично перевзувався, пристосовуючись до нового обличчя й складу політичної влади в державі? Може, коли виконував «договірняк» (з ким?) і випускав Гіркинську банду з Слов'янська? Після знаменитої фрази в радіоефірі артилерійського начальника, який просив в нього дозволу на відкриття вогню, і який в серцях вигукнув - «ця заборона залишиться на вашій совісті, товаришу генерал!!!», в той момент навіки розпрощався з офіцерською совістю? А може, коли підіймався на трибуну 24 серпня 2014 року керувати парадом і отримувати звання генерал - полковника, а в цей час російська армія почала відкрите вторгнення? Росіяни дуже чітко його прорахували, що з огляду на його безмірне честолюбство, мінімум на півдня вище військове керівництво ЗСУ буде паралізованим… А може, коли рівно через рік пішов отримувати наступне військове звання, генерала армії, не маючи за плечима жодної серйозної військової перемоги, його діяльністю обумовленої, одні лише болючі поразки, і ніяких суттєвих якісних зрушень у розбудові ЗСУ? А може, остаточно морально впав, коли не організовував, як це мав робити справжній військовий командир, прорив «по бойовому» підпорядкованих військ з під Іловайська, а кинувся вести фактично у воєнний час переговори з ворогом, з представниками ГШ російської армії, про надання «коридору»? І цими своїми ніби то «домовленостями» відверто підставив оточені українські війська, які йому повірили і виконували його розпорядження, під розстріл у тому злостивому Муженківському «коридорі смерті». І знову ж, викручуючись, уникає за це відповідальності, намагаючись замість себе підставити якогось взагалі непричетного, наскрізь цивільного Геннадія Корбана. Продовженням цього безчестя стали нові Муженківські переговори з російським генералом Картаполовим уже в часи Дебальцевської епопеї, коли вони там чи не парі забивали між собою - повністю оточені українські війська чи ні? І що це взагалі за контакти українського головнокомандувача з ворогом, після яких наша армія зазнає болючих поразок і важких втрат? І це тільки те, що ми знаємо, про що сам Муженко, розпустивши павлінячий хвіст, простодушно розбазікав у своїх інтерв'ю. Тож історія з підставою генерала Назарова - лише один з багатьох епізодів безкінечної черги муженківської підлості і безчестя.

Яка іронія долі - безмежно честолюбна людина, але яка не мала відповідних професійних і моральних якостей, завдяки гнучкості хребта і спритності, а також неймовірному збігу обставин (згадаємо хоча б політичну немилість до генерала Замани, зраду адмірала Ільїна чи поранення генерала Куцина, апаратне відторгнення набагато більш достойного і авторитетного в армійських колах генерала Воробьйова) - високо стрибнула за військовими почестями і званнями, а в результаті отримала ганьбу і безчестя. На те вона і війна, що жорстко зриває покрови і позолоту мирного часу, щоб показати, хто є хто насправді. Ви думаєте, це тільки я так вважаю? Підіть у війська, особливо у фронтові військові частини, там вам нагадають, що генерал Муженко В. М. - це не хто інший, як «Вітя - катафалк». Це його прозвище, яке в армії міцно за ним закріпилося ще з 2014 року, в пам'ять за ті потоки української солдатської крові, які пролиті під його недолугим керівництвом. За всі його «художества» 2014 - 2015 років, за трирічне блокування її якісного реформування - українська армія в нього відверто не вірить. Генерал Муженко В. М. і переможна українська армія - поняття несумісні.

Генерал В. М. Муженко - українська історична реінкарнація відомого командувача російської імператорської Манчжурської армії генерала О. Куропаткіна, котрий теж любив позувати, теж мав всі ресурси і можливості, абсолютну довіру правлячого імператора до його варіанту «гарних новин», але бездарно все про@бав в двох війнах підряд, чим в великій мірі сприяв тому, що в кінці кінців того імператора пристрелили як собаку під тином. В. Муженко поки що щастить, що його «імператора», з різних на те причин, прикривають могутні США та ЄС.

Але бог з ним, з тим Муженко. Повернемося до судилища над генералом Назаровим. Це судилище організоване військовою прокуратурою, над якою стоїть Генеральний прокурор України Ю. Луценко, який теж свого часу був жертвою подібного політично - кримінального шоу. Як же він швидко розміняв свою совість на політичну доцільність…

Ця справа розглядалася в українському суді українською суддею, яка яскраво продемонструвала глибокі і незмінні, попри всі обставини, традиції судової влади України - тримати носа по вітру, ловлячи побажання влади політичної, і залюбки підігравати їй в її політичних шоу - прикриттях.

За всім цим дійством відверто маячить постать президента України П. Порошенка, в інтересах котрого, безсумнівно, розігрується нескінченна послідовність внутрішніх політичних шоу, покликаних прикривати змістовну пустоту періоду його владарювання. Та і нібито вірний пес В. М. Муженко виведений з під удару… А хто ж, крім нього, забезпечить потік «гарних новин» з армії і фронту, та забезпечить, хоча б уявну, політичну лояльність армії? Але пам'ятається, генерал Олексій Куропаткін, теж друг сім'ї і вдавано вірний слуга російського імператора Миколи II, врятований імператором від неминучої внутрішньо армійської розправи за поразки 2004 - 2005 років, так само ганьбив його ім'я вже на Західному фронті в 1916 році. І в кінцевому підсумку зрадив свого покровителя - імператора, на льоту політично перевзувся і спокійно доживав свого віку при комуністах. А імператора пристрелили в підвалі його бувші солдати…

Слава Україні! Героям, що загинули в боях з російськими окупантами в 2014 і 2015 роках, та продовжують гинути і по нині, Слава! Ганьба тим, хто своїми діями чи бездіяльністю, своїм нікчемним політичним маневруванням зраджує чи знецінює їх жертву. Співчуваю рідним загиблих 14 червня 2014 років десантників 25 опдбр. Але їх обманули - за марну загибель їх синів, чоловіків і батьків поніс покарання не той…