Трагедія в контексті війни

Із раннього ранку приймаю дзвінки від ЗМІ, які вимагають коментарів про інцидент у Кам'янському. На жаль, поділитися всією інформацією із пресою не можу, оскільки це може зашкодити розслідуванню.

Зате можу щедро поділитися емоціями. Від себе. Чесно, ми втомились від непрофесійності колег по цеху. Розуміємо, що згадування прізвища Дмитра Яроша - то подарунок для рейтингу, а сама подія - знахідка для гучних «розслідувань», але вже не перший рік ми просимо журналістів перевіряти факти, перш ніж їх оприлюднювати, та не роздмухувати бульварних сенсацій там, де потрібно зупинитися і замислитися.

Що сталося у Кам'янському?

У подіях буде розбиратися суд. Очевидно, що оприлюднена пізно вночі перша версія подій про п'яних охоронців, які влаштували стрілянину через відмову таксиста відповісти на привітання «Слава Україні», не зовсім відповідає дійсності. Хоча б тому, що не пояснює наявність у так званих озброєних нападників серйозних тілесних ушкоджень. Більше інформації в офіційному коментарі керівництва ГО «ДІЯ». Не партії, до речі, як написали всі без винятку ЗМІ, а громадської організації.

Хоч хтось би згадав про те, що охорона Провідника Дмитра Яроша - це фронтовики, війна для яких почалась 20 квітня 2014 року і не закінчилась досі! Якої реакції варто чекати від фронтовиків на четвертому році війни, коли їм на «Слава Україні!» відповідають куди і яким збоченим чином «мали би вашу Україну»? Чого ви очікуєте?

На четвертому році війни фронт потроху почав переміщатися за межі лінії бойових зіткнень в український тил. Статичність конфлікту, відсутність перемог як на дипломатичному, так і на військовому рівні використовують на свою користь різного роду реваншисти: ворожа агентура, екс-комуністи, адепти «русскага міра», сепаратисти, злодії всіх рангів. До них нерідко приєднуються так звані «ватники» і зомбована російською пропагандою «абществєннасть».

Травневі провокації у Дніпрі - яскрава тому ілюстрація. І якщо ще два-три роки тому конфлікти двох світоглядів - українського і проросійського, пост совкового - мали форму, за рідким виключенням, словесних дуелей, то зараз вони поступово переходять у гарячу фазу.

З одного боку реваншисти підіймають голови, з іншого - фронтовики з бойовим досвідом повертаються у свої домівки. Очевидно, що ситуація буде загострюватись.

Давайте згадаємо деякі події:

Бійка у Новій Каховці (Два тижні тому у Новій Каховці на стоянці таксі з автівки гриміло «Вставай, Донбас, вперед, Росія!» До водіїв підійшов ветеран-доброволець і зробив зауваження. Водії відреагували агресивно, один з них дістав пістолет. Боєць вибив зброю. На щастя, магазин був порожній і до трагедії не дійшло); побиття ветеранів АТО тітушками в Дніпрі на 9 травня, яке отримало резонанс по всій країні і, нарешті, трагедія у Кам'янському.

Це далеко не всі події останніх тижнів, коли патріотам України довелося зіткнутися із реваншистами. Дуже важко фронтовикам стримати емоції, коли у тебе за плечима всі найбільші і найвідоміші бої неоголошеної українсько-російської, як це є у наших побратимів з Кам'янського. Хто не був у бою, той і на секунду не може уявити, - як це. Ні фільми, які ми дивились у житті, ні книги, які читали, - ніщо не може замінити реального досвіду бою, поки сам у ньому не побуваєш.

Ось такі от емоції.

А, повертаючись від емоцій до раціонального мислення, відмічаю, що провокація за участі людей, близьких до Дмитра Яроша, сталася одразу після кількох його дуже різких заяв у бік Оппоблоку.

Невже знову «совпадєніє»?

Алла Мегель, Марія Терція