In memoriam: Любомир Гузар. Кардинал, який бажав бути людиною
Востаннє ми зустрілися з Блаженнішим Любомиром в студентському гуртожитку Українського Католицького Університету. Випадково чекаючи ліфт, відчинилися двері, а там владика з отцем-ректором Богданом Прахом. «Слава Ісусу Христу! То ви їдете?», - посміхається до мене, тоді студентки, колишній глава Церкви.
Ми у Львові. Коли в 1933 році в міжвоєнному Львові в родині Ярослава та Ростислави з роду Демчуків народився Любомир, цей університет вже 4 роки як діяв. Андрей Шептицький дав йому назву Львівської Богословської Академії. Згодом їм обидвом, і майбутньому Главі Церкви, і академії довелося тікати зі Львова. В 1944 році Ярослав Гузар опинився у списках НКВС на заслання в Сибір. І родина опинилася в австрійському Зальцбурзі. Того ж року помер Андрей Шептицький. Богословську академію закрили. Відновити її, вже як університет, зміг Йосип Сліпий в 1963 році в Римі після майже двох десятків заслання. Через 6 років туди ж з Америки, куди в Стенфорд доля занесла родину Гузар, приїхав молодий отець Любомир.
У 1972 році він стає монахом. Обирає найбільш східний за традицією греко-католицький монастир Святого Теодора в Гроттаферрата.
Йосип Сліпий стежив за тим, що відбувається в Україні і знав, що УГКЦ має туди вернутися. Сліпий боявся, що перерветься в УГКЦ перерветься апостольська спадкоємність, тому таємно висвятив трьох єпископів, серед яких і Любомир Гузар. На випадок форс-мажору, вони б мали повернутися в Україну і висвятити нову єрархію. За церковними правилами для цього треба було спочатку спитати дозволу Ватикану. Утім, Сліпий, який відсидів два десятки в радянських таборах, добре знав, що таке КГБ і йому залежало на тому, аби висвячення було таємним. Так сталося, що один із таємно висвячених єпископів раптово помер і Сліпий під час похорону почав вживати слово «архієрей». Зчинився великий скандал.
Фактично, майбутній глава Церкви чекав ватиканського підтвердження 19 років, продовжуючи працювати як простий священик. Наврядчи він через це переживав.
Зрозуміти наміри Йосипа Сліпого зміг хіба той, хто так само мав досвід спілкування з КДБ, папа-поляк Іван Павло ІІ. Він і підтвердив єпископський сан Любомира Гузара.
Вже кілька років після його повернення в Україну. «Як в'їжджав в Україну, на кордоні заснув - бо довго стояли в Чопі, а прокинувся - Славське. А саме зі Славського нас вивозили з України. Сльози в очах встали - от і повернувся. Це не був мій перший приїзд до України - я тут бував ще за радянських часів», - згадував часто владика.
В Україні він служив в монастирі та духовній семінарії.
В 2001 році Синод обрав його новим главою УГКЦ. Але керувати Церквою, яка тільки но вийшла з підпілля було не надто легке завдання. По-перше, треба було наново будувати, зруйновану радянською владою структуру. А по-друге, ті, хто повертався в Україну з еміграції і ті, котрим вдалося зберегти Церкву в Радянському Союзі бачили її зовсім по іншому. На початку незалежності важливо було не допустити перетворення Бога на національну ідеологію. За це його часто критикували. Владика Любомир вірив, що Церква перш за все має голосити Євангеліє і служити нужденним, а не самозбагачуватися. Йому це вдалося. Він зміг обєднати Синод єпископів УГКЦ.
Ще навчаючись в Римі він писав дисертацію «Андрей Шептицький - провісник екуменізму». Тому, зайнявши митрополичий престіл, він бачив справу єдності християн як своє особисте завдання.
В 2001 році в присутності Івана Павла ІІ у Львові Архієпископ Любомир сказав: «Від імені Української Греко-Католицької Церкви бажаю просити прощення у Господа, Творця і Батька нас усіх, як також у тих, кого ми, сини і дочки цієї Церкви, в будь-який спосіб скривдили. Щоб не тяжіла над нами жахлива минувшина і не затруювала наше життя, ми радо прощаємо тим, хто в будь-який спосіб кривдив і нас»
Цю саму формулу «прощаю і прошу прощення» кардинал Любомир повторив ще раз в офіційному листі до Глави РПЦ Патріарха Алексія ІІ. Алексій ІІ як і його наступник Кіріл досі не захотіли зустрітися з Главою УГКЦ. Ані тоді коли ним був Любомир (Гузар), ані, забігаючи наперед, коли ним став Святослав (Шевчук). Але стосунки між главами УГКЦ і УПЦ МП Любомиром (Гузаром) і Володимиром (Сабоданом) були дружніми і по-християнськи братерськими. В резиденції глави УГКЦ в Княжичах під Києвом серед інших подарунків Архієпископу зберігається перламутрова панагія, подарунок Предстоятеля УПЦ Володимира.
Про владику Любомира казали: «Кардинал, що повів свою Церкву на Схід». Хтозна, як до цього ставився він сам. Для нього це радше - повернення, аніж експансія. Як би там не було, саме за нього УГКЦ з'явилася на Лівому березі Дніпра. В серпні 2005 Патріарх Любомир переніс Патріарший Престіл зі Львова до Києва. Тоді такий крок УГКЦ викликав протести, а в РПЦ назвали його «канонічно не обґрунтованим рішенням».
Утім, найбільше здивував паству Патріарх 10 лютого 2011 року, коли сам добровільно віддав владу. Прохання про зречення від престолу до Ватикану Любомир (Гузар) подав, коли йому виповнилося 75 років, посилаючись на проблеми зі здоров'ям. В останні роки він справді майже не бачив, а згодом і просив біля нього голосніше говорити. Папа Бенедикт XVI прийняв зречення українського Архієпископа, а через два роки зробив так само, чим не менше здивував світ. Ясна річ, ні Папи, ні Патріархи так не йдуть.
Утім, Патріарх не зовсім відійшов від справ. Наступником Любомира (Гузара) Синод обрав наймолодшого 41-річного єпископа Аргентинського Святослава (Шевчука). Старенький єпископ-емерит Любомир і молодий глава УГКЦ проживали в резиденції в Княжичах. Молодий глава Церкви по-синівськи ходив до свого попередника, як і колись молодим дияконом, «на пораду».
З притаманним монашим послухом Любомир (Гузар) ніколи публічно не коментував методів управління Церквою своїм молодими наступником. Утім, Святослав (Шевчук) будучи наймолодшим єпископом в історії зміг значно омолодити Синод УГКЦ. За шість років він залучив 11 нових єпископів, переважно молодих.
Любомир (Гузар) віддавши усі церковні титули продовжував бути духовним батьком. Він прийшов на Майдан Незалежності одразу після побиття студентів 1 грудня зі словами: «Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам - чинімо добро». Він приходив туди і пізніше, але вже передати іншу мудрість. «Не бійтеся», - повторював він.
Поховали Кардинала у крипті Патріаршого Собору на Лівому березі. Його виносили з храму, який він же сам і побудував під оплески. Двоє чоловіків тримали плакат «Santo Subito: Уже святий», натякаючи на можливу канонізацію українського Кардинала в Католицькій Церкві.
