Верховенство правом, а не верховенство права

Верховенство правом. Не верховенство права.

На жаль ця практика все ще існує в нашій державі. В державі, де один громадянин України, хоч і дуже впливовий та такий, що дуже любить владу, позбавляє громадянства іншого, який на цю владу зазіхав. І робить це не вперше. Це класичний приклад верховенства правом, rule by law - типовий авторитарний інструмент.

В країні з розвиненою демократією та верховенством ПРАВА, цього впливового та спраглого до влади громадянина швидко поставив би на місце верховний чи конституційний суд, або ж законодавча гілка влади швидко б відреагувала на явно авторитарні замашки. Але чомусь так «випадково» стається, що Верховний Суд в Україні в процесі формування (важкому та болісному, на грані провалу), а Закон про Конституційний Суд проголосований в далеко не прозорий спосіб, з явними «перекосами» на користь одного впливового громадянина України.

Так сталось, що під час позбавлення громадянства Саакашвілі, я перечитував надзвичайно корисну працю «Чому нації занепадають» (http://nashformat.ua/catalog/knygy/ekonomika_i_polityka/kniga-chomu-nats-zanepadayut-daron-adzhemoglu-dzheyms-rob-nson/), та саме почав читати «Сплюндрована планета» (The Plundered Planet) відомого економіста Пола Колліера.

І можу, друзі, провести дуже невтішні паралелі та зробити невтішні висновки.

Усі теперішні розвинені демократичні країни дуже болісно йшли шляхом реформ та демократизації. Франція та Великобританія довго та важко, з неймовірними жертвами позбувались феодалізму та монархій. В них були свої олігархи, своя ганебна історія того ж колоніалізму. У Великобританії виборча реформа тривала близько століття, коли усім дорослим, включно з жінками, нарешті дали право голосу. Але завдяки виборчій реформі, поступово, з великим тиском, Великобританія приймала надважливі реформи в освіті, веденні бізнесу впродовж усього 19 століття. У США та приміром Австралії інша історія. Позбутись колоніального ярма. Побудувати державу. Провести державу через низку викликів, того ж таки олігархату в обличчі приміром Рокфеллера. Шлях до розвитку був важким, він був «на межі фолу», бо неодноразово були спроби відновити авторитаризм, монополізувати владу. Ці країни волею долі та волею свого народу пройшли ці випробування. Надважливу роль в прогресі цих країн відігравав баланс влади. Різні групи інтересу розуміли, що є «ефект бумерангу», що якщо не зупинити надмірних амбіцій того чи іншого політика чи групи політиків, то в довгостроковому періоді програють усі, програє країна.

Є також низка інших країн, що цього не розуміли. Прикро читати, як кожен наступний президент Аргентини в свій час міняв під себе суддів, чим повністю дискредитував інститут суддівства. Як демократично обраний президент Сьєрра-Леоне розібрав залізницю, яка була побудована британцями в час колоніального правління, аби та залізниця не забезпечувала економічного розвитку регіону, звідки походить його основний політичний конкурент.

Історій, де розбалансування та дискредитація гілок влади та звуження інклюзивності політичних інституцій в світі є безліч. Практично усі вони призводять до авторитаризму, репресій, зубожіння населення, громадянських воєн, колапсу держав як таких.

І мені страшно, читаючи ці історії про failed states, паралельно спостерігати, як моя країна, маючи усі шанси стати успішною, балансує на грані прірви.

Я дуже хочу, щоб якнайбільше громадян України, включно з тим одним, що дуже любить владу, прочитали ці історії, подивились на себе в дзеркало та сказали, що вони не хочуть ввійти в історію як такі, що занедбали свою нації, свою державу.