РОСІЯ ЗМІНЮЄ МІЗАНСЦЕНУ ГІБРИДНОЇ ГРИ

Україні саме час переходити зі стратегії інформаційного захисту до інформаційної контратаки

Від самого початку путінська агресія до України показала, наскільки серйозним і різноманітним є арсенал засобів ведення гібридної війни. Вона часто має форми, незвичні як для українського суспільства, так і для будь-якого іншого, що існує в демократичному форматі. І далеко не завжди на такі виклики й загрози, особливо в розрізі інформаційно-психологічного впливу на масову свідомість ми готові адекватно відповідати, а тим паче - контратакувати. Звісно, нині вже багато зроблено для ідентифікації каналів як ідеологічного, так і суто воєнно-політичного наступу зі сходу: ухвалено чимало запобіжних рішень, законів, санкцій. Проте національне законодавство ще не настільки досконале, аби ефективно долати інформаційні атаки РФ і перехоплювати в цій справі ініціативу. Відтак, цей чинник суттєво розширює можливості агресора і звужує - українських спецслужб.

Російська пропагандистська машина змінює мізансцену, відкриваючи наступний акт однієї й тієї ж вистави. Зокрема, блогер Ярослав Матюшин якось влучно підмітив,що агресор нині почав тонкішу гру, а ми цього часто не бачимо. Від фантазій про «з'їдені снігурі» він відмовився, зосередившись на поширенні занепадницьких настроїв, реконсолідації й розшаруванні патріотів. Росія закидає інформаційні бомби, підживлюючи згубний для нас дискурс «зрада-перемога», який вже просто дістав справді думаючих людей.

Відомо, що російська медіа-дійсність - це не факт життя. Там реалії переломлює пропагандистська й фейково-історична призма, перетворюючи їх на міфи, в які вірить народ. Так само реальні теми з українського буття шляхом маніпуляцій Кремль модифікує на зброю пропаганди.

Росія використовує конфліктогенний потенціал, що є в Україні. На думку багатьох експертів, нині вже час переходити зі стратегії інформаційного захисту до інформаційної контратаки. А це зміна підходів до роботи в медіа-полях. Журналісти, політики, блогери, лідери думок повинні припинити витрачати силу на спростування меседжів агресора, а сконцентруватися на продукуванні власних змістів та наративів. І примусити Кремль розпорошити ресурси на протидію нашій стратегічній ініціативі. Її основою має стати творіння позитивного емоційного поля в країні.

Погоджуюся з дослідником інформаційного й ідеологічного просторів Роланд Мікіані, який каже, що Путін і Лавров зараз працюють блогерами №1 у Росії, у темну використовуючи західні медіа. Коли Путін бреше, а ми намагаємося Європі пояснити, що таки обманює, вірять неохоче. Знаєте чому? А тому, що він, дідько йому в печінку, офіційна особа! І даючи інтерв'ю ВВС, той ніби висловлює державну позицію. Нам важко це перебити, адже за кремлівськими мурами вигадали технологію, коли Путін лукавить під час прес-конференції. Тому нам треба важко працювати і збирати докази цієї брехні.

Спецслужби і волонтерська OSINT-розвідка накопичили чимало матеріалу про те, як Кремль фінансує антиукраїнські акції в Європі, очевидно, вони активізуються, оскільки на повноцінне застосування воєнної компоненти Білокам'яна навряд чи наважиться. Надто дорого… Отже, дедалі актуальним для України стає західний інформаційний фронт. Вектор спротиву путінській гібридній агресії зміщується до країн Центральної Європи: Польща, Чехія і Болгарія наразі перебувають під впливом російських спецоперацій. Європа робить висновки: створює нові й підсилює існуючі структури протидії інформаційному тероризму на рівні стратегічних комунікацій.

Блогери, журналісти, осінтери мають величезні, ущерть заповнені склади «зброї» - дані, які їм вдалося вишукати. І ці «снаряди» треба використати як інструмент боротьби з путінізмом у храмі Феміди й міжнародних інституціях. Але для «влучної стрільби» потрібен механізм легалізації згаданих матеріалів. У цьому зацікавлені й правоохоронні органи.

СБУ і прокуратура АРК продовжують розслідування за фактами розв'язання Росією гібридної війни проти України. Безпрецедентність провадження в тім, що воно доводить планування РФ агресії, яка має обґрунтовану ідею, політичну концепцію й попередньо підготовлені засоби. Ознакою агресії є, зокрема, знищення ідеологічних перешкод для її початку, що надважливо в контексті гібридної війни. Факти свідчать про застосування Росією не тільки фізичних дій, а й спланованого інформаційного наступу, що сприяв вирішенню військових задумів на нашій території.

Просування «русского мира» як своєрідної трансдержавної співдружності є не тільки певною культурно-історичною ідеєю, а більше - це політична доктрина. Аналіз ідеологем, вбудованих в це поняття, доводить: пріоритетом сучасної Росії стало примусове повернення України в царину її геополітичного впливу. Російські науковці розробили відповідний концепт-обґрунтування іще мінімум десять літ тому. Втілюючи цей задум, Путін відкрив спецфонд, правління якого призначав особисто, а фінансування йшло з держбюджету. За п'ять років він створив в Україні щонайменше 10 російських центрів з цікавою географією. Перші два з'явилися в Криму, потім - у Луганську, Донецьку, Харкові, Одесі… Приміром, в автономії фонд започаткував фестиваль «Великое русское слово» - майданчик для готування кримчан до позитивного сприйняття вторгнення військ РФ. Федеральні спецслужби активно застосовували інформаційні, інформаційно-психологічні операції проти України. Зокрема, штучно підігрівали інтерес до проросійських груп в українському сегменті російських соцмереж. Вербування українців нерідко відбувалося за винагороду через сервіс «Яндекс-гроші». Сприяло агресії і закріплення у стратегії нацбезпеки Росії тез про особливе значення розвитку спільного гуманітарного, інформаційно-телекомунікаційного середовища на території країн-учасниць СНД та держав, що межують з ними.

Нині Україні принципово важливо сформувати бездоганну юридичну оцінку тих подій, які відбулися й відбуваються в руслі гібридного наступу РФ. А для цього потрібно системно і, найголовніше, правильно фіксувати всі докази підготовки, планування, розв'язування та ведення агресії щодо нашої країни. Очевидно, що адекватний з точки зору міжнародного права кейс із такими доказами дає нам потужний інструмент у перемовинах з питань війни і миру на Донбасі, викриття анексії Криму, повернення заручників тощо. За наявності твердої юридичної платформи ми можемо вимагати повернення анексованої й окупованої території в обмін, приміром, на відмову України від кримінального переслідування певних персон. Недооцінювати інформацію, що зараз збирають і яка отримує належне процесуальне оформлення, не варто. Якщо говорити про реальну міжнародну кримінальну відповідальність агресора, то Україна потенційно може не лише притягнути до відповіді винних, а й відшкодувати заподіяні їй матеріальні збитки.