Україна ще має здобути інформаційний суверенітет

Наша країна наразі продовжує перебувати у «червоному секторі» на мапі вразливості від загроз національній інформаційній безпеці

Інформаційна війна, засобом якої стали медіа та кібермережі, наразі набуває все більшої ваги на глобальному столі військово-політичної стратегії і навіть тактики. Її гравці загнали Україну у своєрідний експериментальний «котел», де апробують новітні рецепти масової інтелектуальної агресії, комбінуючи чи доповнюючи їх технологіями виведення з ладу важливих мережевих електронних ресурсів, зокрема і оборонного характеру. Кібервійна, як і будь-яка інша, починається з підготовчих «залпів», проте хакерські та інформаційні атаки не настільки лякають ворога, тим паче цивільних, як це руйнівним чином робить артилерія. А даремне.

Адже наслідком підготовчого етапу «тихого» гібридного наступу є те, що зусилля, докладені ворогом до початку «гарячої» фази на нашому інформаційному просторі, щодо електронних ресурсів, баз даних безпекових структур, систем державного управління призвели до практичної дезорганізації існуючих запобіжних механізмів. І значна провина тут лежить на тривалій недалекоглядній політиці багатовекторності, що сформувала в української нації штучне відчуття відсутності навіть найменшої зовнішньої загрози.

За великим рахунком, і низка експертів, які тримаються такої думки, мають слушні аргументи, системний брак належної уваги на державному рівні до питань інформаційної безпеки практично і призвів до розв'язання війни на Донбасі, кримської анексії. Як і до того, що й на іншій території України теж усе непросто. Це похідна першого порядку зовнішньополітичної імпотенції, яку демонстрував Київ понад два десятиліття. Звісно, «недалекоглядність» почасти пояснюється залежністю багатьох представників минулого політичного керівництва держави від Росії. Не дивно, що українці втратили повагу до державних інституцій. І не лише через їхню корумпованість. Пропаганда Російської Федерація практично безконтрольно панувала в українському інформпросторі. І наше населення, особливо у східних та південних теренах, було і є чутливим до неї.

Росія не шкодує шалених коштів на пропагандистську машину. Приміром, лише на пропаганду у країнах ЄС РФ витрачає 5 млрд доларів на рік! Крім того, у них діє потужна медіаіндустрія із напрочуд якісним контентом у різних ЗМІ. Проте вона працює у певному керованому шаблоні, який легко здатна зламати будь-яка людина, що вміє думати незалежно. Щоправда, засміченим «ватною» ідеологією мозкам це зробити майже нереально. Риторика публікацій і сюжетів у РФ безпосередньо залежні від політичної кон'юнктури, що панує в Кремлі. Учора Київ був прихистком «хунти», а сьогодні він є партнером перемовин. Позавчора зі спини виймали турецький ніж «зради», вчора Ердогана запрошують «на каву» в Шереметьєво, аби врятуватися від заколоту чи знову поговорити про нафтопровід в обхід України, а сьогодні Анкара соромиться назвати захоплення Криму анексією. Реакція «широких мас» легко корелюється із настроями політруків Білокам'яної.

Інформація - інструмент досягнення воєнної мети, якої не можна досягнути військовим засобом

Україна потребує суттєвого удосконалення не лише організаційних, технічних, а й правових засад захисту національного інформаційного простору.

Інформаційна безпека в Україні в багатьох аспектах перебуває у стані кам'яного віку. Суспільство і держава мають бути захищеними від інформаційних загроз, зокрема, у ЗМІ. Інакше, як не прикро, а деінде окупанта у твоїй країні зустрічатимуть із квітами. Кіберзброя насправді - лише частина потужної інформаційної загрози, глобальної через її транскордонну природу і сучасні комунікаційні технології. Зараз навіть поняття інформаційного простору держави стало умовним, бо він є шматком чи пазлом чогось загального, всепланетарного. Інтернет укупі з мобільною телефонією практично «порвали» всі кордони за поодиноким винятком на кшталт КНДР. Цей феномен важко піддається регулюванню, а через те є доволі вразливим. Ухвалена Доктрина інформаційної безпеки буде ефективною, коли вона впроваджуватиметься у життя і призведе до реального інформаційного суверенітету держави. Тепер усім військовим керівникам, політикам і навіть обивателям треба вивчити, як Отче наш: інформація, і не тільки в українських реаліях, стала інструментом досягнення певної мети, якої не можна досягнути військовим засобом.

Нагадаю, що Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України передбачає серед Основних завдань забезпечення інформаційної та кібербезпеки створення єдиної платформи захищених електронних комунікацій органів державної влади; створення та впровадження системи стратегічних комунікацій у секторі безпеки і оборони. І проблем тут потрібно вирішити чимало. Корінна проблема, яку має вирішити законотворець - це адекватне реагування на безкарне та цілеспрямоване маніпулювання суспільством за допомогою медіа.

А ще наш медіаконтент критично переповнений негативом, що травмує суспільну психіку, призвичаює людей до нормальності, буденності щоденного насильства. Балансу немає, позитиву несила прорватися на шпальту, канал чи у блог. Так ми себе вбиваємо і спалюємо зсередини. Оці інформаційні токсини мають неабияку руйнівну дію. Тим паче, коли власником цього «рупора» є іноземний суб'єкт.