Як досягти успіху в політиці? Даю 100% рецепт

Давно відомий 100% рецепт успіху в казіно. Ставиш на одну й ту ж саму цифру, з кожним програшем подвоюючи ставку. І хоча так можна програти і річний бюджет США, виграш компенсує все. Тільки, хто собі може дозволити таку віп-гру?

Існує такий самий простий та вірний рецепт могутності державного діяча. З тою лише відмінністю, що він можливий до практичного застосування. Там також довга гра, але ця гра по кишені кожному.

Спитаєте глузливо: яку таку «америку» ти, Чорновол, відкрила? Не кепкуйте, дочитайте, побачите в моїй самовпевненості є логіка. Може іншими очима подивитесь на політику і свою участь в ній. При чому, це добрий рецепт, саме тому я друкую свої роздуми після святкування Дня Незалежності України.

Але спочатку про погане, про пекло.

Пекло політика - це параноя слабкості. Тому політика це вічна боротьба за ресурси. Де найжаданішим ресурсом є електоральний, а найпевнішим - фінансовий. Позаяк в політиці, ресурси є нестабільними, політика це вічні метаморфози: коли за рахунок електорального ресурсу здобувається фінансовий, а потім за рахунок фінансового електоральний. І так забіг по колу з єдиною метою - не лишитись слабким та беззахисним. Адже і романтикам і прагматичним цинікам зі шкільної лави відомий хрестоматійний шлях Жанни д'Арк від простої дівчини до Орлеанської діви, а за тим до відьми. До вогнища, в який підкидав хмиз «вдячний» французький народ.

Адже якщо говорити про такий ресурс, як народна підтримка, не має нічого більш ненадійного. Не має чогось більш незалежного від совісті, патріотизму, шляхетності політика.

Ось наприклад - народна підтримка винесла тебе на самий верх. Але статус героя вимагає регулярних подвигів. Інакше не втілиш сподівання і дорога тобі на вогнище. Не хочеш? Будь добрий - здійснюй подвиги. А це означає лізти в лігво чиїхось інтересів, забирати в когось, щось для народу. А цей хтось зазвичай фінансово ресурсний і готовий захищатися. З тобою йому буде просто: в тебе є лише народна підтримка, значить тебе треба дискредитувати. Півроку інформкампанії в ЗМІ про Бентлі в твоєму гаражі й народна ненависть тобі гарантована. Бачиш вогнище?

Ні, бо ти був хитріший, ти завчасно прорахував: що перед тим, як лізти в лігвище олігарха, треба підкласти соломинку - забезпечити підтримку ЗМІ. А це коштує грошей, купи грошей. Де їх взяти? В тебе є народна підтримка? Це вихід - її можна конвертувати в посаду, а звідти в доступ до державної скарбниці. Це реально і практично, тільки от біда називається це таким поганим словом - корупція. Іншими словами: треба грабувати народ? А чим ти тоді відрізняєшся? Який же ти тоді герой?

Погодьтесь, все це виглядає, як злий рок… Політики - виключно павуки, що поїдають один одного, і все навколо…

Мені скажуть читачі: оце Чорновол, ти загнула, а де тут може бути оптимізм?

А оптимізм в тому, шановні, що все вище написане далеко не вся правда. Є вихід з замкненого кола. Є у будь-якого політика, посадовця, державного діяча доступ до могутнього ресурсу за який не треба платити совістю. Не треба перетворюватися в павука.

Цей ресурс неймовірно потужний. Ефективніший за гроші. Адже буває маєш мільярди, а виборці вже не купуються. (Пригадуєте скільки Партія Регіонів отримала на виборах 2012? Отож…) Той ресурс про який я кажу має іншу природу, і куди більшу енергомісткість. Ніякі фінансові, мас-медійні чи адмінресурсні активи жодного олігарху не зрівняються з ним.

Вибачте, далі не буду тягнути - кажу.

Щоб отримати цей ресурс, все що треба - позиціонуватися. Внутрішній компас в системі прийняття рішень зорієнтувати на державний інтерес. І все!

Логіка тут дуже проста, якщо твій вектор прагнення та діяльності збігається з головним вектором сили ти потрапляєш в потік історії.

Чому я вирішила, що державний інтерес це вектор сили. Це елементарно. Почитайте будь-який підручник «Держава і право». Або хоча би системно уявіть, що таке Держава.

Це потужний адміністративний механізм державних інституції (жоден бізнес-холдинг йому не рівня) це кругообіг бюджетних коштів (не порівняльний з кругообігом в будь-якій окремій олігархічній групі), це система права (до якої не має приватної альтернативної), це монополія на насильство. І все це максимально збалансовано і стабілізовано у векторі державних інтересів. Це скажено могутній ресурс, і як мінімум не розумно переходити йому дорогу.

Ще раз уточню, що я не маю на увазі володіння державними інструментами: як то доступ до посад і впливів, чи спрямування бюджетних коштів в кишеню, чи можливість застосовувати репресивний апарат. Це теж тимчасові, вичерпні ресурси. Я кажу зовсім про інше - треба внутрішньо налаштуватися в одному напрямку з державним інтересом, тоді до тебе завжди буде перетікати сила і ти зможеш бути ефективним політиком і реалізуватися. Ось так.

Цей рецепт звісно не для легковажних яскравих метеликів. З цим ресурсом ти можеш так само легко втратити здоров'я, життя, репутацію, близьких, радість та хліб. Зате ніколи, ніколи, ніколи ти не втратиш СИЛУ, не станеш жертвою. Згадаю ту саму Жанну д'Арк! Вона хіба жертва? Ні, вона героїня, ресурс цієї сили дає післясмертя.

І навіть якщо післясмертя вам не цікаве, гарантовано ваші шанси на могутність, як політика з цим ресурсом виростають. Шанси, ще раз уточню. Бо гарантій тут бути не може. Адже державний механізм не моноліт, його атакують і пробивають індивідуали. Він весь посічений, як місяць метеоритами особистих інтересів. Тому, коли ти йдеш у векторі державних інтересів, ці камені б'ють і по твоїй голові. Зате, можна бути спокійним, що якщо держава встоїть, твого ресурсу завжди лишиться досить. Актив державних інтересів переважає навіть в найавторитарнішій і найкорумпованішій державі. Тобто поки держава є, твій вектор державного інтересу завжди вектор Сили.

І тільки треба навчитися ловити вітер, а енергія державного інтересу сама наповнить крило. Це мав на увазі і Конфуцій коли казав: «Якщо дуже довго сидіти на березі річки, то врешті-решт можна побачити як по ній пропливає труп твого ворога». Адже саме конфуціанство возвело державне управління до релігійного культу.

Все так просто? Так все так просто. Але одночасно важко.

Але чи є вибір? Підеш проти цього вектору сили, перекине, змете, знищить, навіть не зрозумієш, що сталося.

Так було з «донецькими», так було з Януковичем. Згадайте, які ресурсні були «яничари» - заводи-параходи, посадовці, депутати, репресивний апарат, бандити, мільярди готівки, ЗМІ. Вони росли як на дріжджах на ресурсі регіонального інтересу рідного Донбасу, аж поки не очолили Україну і не протиставилися державному вектору України. А чи багато Янукович встиг нашкодити, коли пішов проти течії. Трохи в питанні мови, трохи в Харківських угодах, трохи в знищені армії, більше в грабунку бюджету… А в результаті розплющило його, як муху під мухобійкою. Він до сих пір не розуміє, що сталося.

І справа навіть не в Майдані. Не відмова від євроінтеграції стала причиною політичної смерті Януковича. Кінцем Януковича з тим же успіхом могла стати випадкова Анушка, що розлила олію. Просто через Майдан знайшов втілення вектор Сили - державний інтерес проти якого здуру попер Янукович.

Так що шановні і не шановні молоді політики і досвідчені аксакали: ніколи не йдіть проти, навпаки переходьте на сторону Сили. Не може обійтися без води риба, не може політик протиставитися державному інтересу - він задихнеться на мілині.

Я особисто озираюсь назад та згадую боротьбу проти Януковича, переслідування Онищенка, спецконфіскацію в бюджет арештованих мільярдів і бачу, що саме ресурс державного інтересу дав мені можливість добитися результату в кожній з цих чи інших справ. А іншого ресурсу у мене не було…

Хтось мені скаже, що у вище перерахованих справах моя особиста роль невелика і не має чого мені натягати на себе лаври. Так моя участь не велика. Але результат великий і той якого я прагнула. А значить це мій результат. В цьому і вся «принада» роботи з ресурсом сили - ти можеш тільки рухати пальчиком, а таке грандіозне колесо історії прокрутиться, таких ворогів змете, таке грандіозне ККД продемонструє, що дух захоплює.