"А напоследок я кричу"

Є такий культовий фільм Стенлі Кубрика "Ціліснометалева оболонка".
В ньому є персонаж, який з моменту виходу фільму на екрани став не менш легендарним - сержант Хартман.
В одній з перших сцен, сержант брутально муштрує новоприбулих рядових на тренувальній базі:

- Рядовий, навіщо ти записався в мою улюблену морську піхоту?
- Щоб вбивати, сер!
- То ти - вбивця?
- Сер, так, сер!
- Покажи-но мені свій войовничий оскал (англійською - warface)!
- [збентежено] Сер?
- У тебе є войовничий оскал?
- ...
- [люто і несамовито кричить] Ось що таке войовничий оскал! Тепер покажи мені свій войовничий оскал!
- [люто і несамовито кричить у відповідь]
- Маячня, не переконав! Покажи мені справжній войовничий оскал!
- [волає з надривом у відповідь ще дужче]
- Ти мене не злякав, працюй над ним!

Я переклав слово "warface" як "войовничий оскал", щоб залишити максимальну лінгвістичну і змістовну прив'язку до слова "війна", адже воно - критичне.
Клаузевіц не дарма казав, що війна - це продовження політики іншими засобами.
Вочевидь, в протистоянні Порошенко/Саакашвілі перший вважає, що всі інші засоби - вичерпано. Інакше, сьогодні на чисельних стрімах з КПП "Краківець" ми б не побачили warface Банкової.

Військовий оскал, який вимагає від рядового сержант Хартман, має дві функції - залякати супротивника в рукопашній і короткостроково збільшити власний рівень адреналіну в крові шляхом усвідомленого самозбудження.
Рукопашна - це, здебільшого, остання фаза протистояння. Фаза м'яз, нервів, максимальної агресії і певного відчаю.
Рукопашна - за певними винятками, значить, що всі попередні фази не дали очікуваного результату або геть провалились. У бою зі штик-ножем, чи з голими руками, не перебирають засобами і прийомами. Тому, якщо твій войовничий оскал злякав ворога своєю люттю, або змусив його хоч на секунду замешкатись - то твої голосові зв'язки зірвані не дарма.

Те, що ми бачили сьогодні в обличчі всіх тих сумнівних постатей спортивної статури - ніщо інше, ніж войовничий оскал влади. Саме "войовничий", від слова "війна", бо інших засобів вони вже не можуть вигадати, нічого не працює.
Арешт Давіда Саакашвілі, заяви МінЮсту про екстрадицію, затримання прес-секретаря партії РНС, скажені заяви Іллі Ківи (за які ГПУ мала б якнайменше - викликати його на допит), вброси про відставку Авакова і навіть теракт в центрі Києва вчора. Так, щоб ви мені не казали, але взрив машини із грузинськими номерами із грузином всередені напередодні повернення найбільш незручного українського грузина в країну - це або божий чорний гумор, або безбожні чорні методи. Я схиляюсь до другого.

Тому, в сторону Польщі цілий день продовжують прямувати мікроавтобуси з так званими "тітушками", які мають один єдиний намір - вступити в рукопашну. І оці всі "я щас могу ударить очень сильно", "хто ты такой, шоб со мной разговаривать? тебя никак не зовут" і феєричне "отъ*бись нах*й!!!" до жінки - це ніщо інше, ніж оті надривисті несамовиті воплі і крики у намаганні вичавити з себе максимально лютий і агресивний військовий оскал. Своє обличчя війни. Війни з власними громадянами.

І на це можна було б взагалі не звертати уваги, якби це був будь-який рік до 2014.
Але той факт, що у 2017 році, представники нинішньої влади, які в ті зимові дні бачили, як болісно звичайний українець може надавати по щоках будь-якому умовному оскалу, навіть президентському, продовжують покладатись на залякування і рукопашний бій, говорить про те, що, вочевидь, ці пси режиму - скажені. А скажені пси готові кусати.

Пси бояться грози. Де гримітиме завтра ви і так знаєте.