Судний день. По кому поздвін?

28 вересня 2017 року можна сміливо назвати "судним" днем. Так сталось, що цього дня в різних місцях столиці майже одночасно відбувались три заходи, тематика яких або безпосередньо або опосередковано торкалась проведення судової реформи.

Старт "судного" дня дав захід, на якому було презентовано проект звіту за результатами моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів та рекомендацій Ради Європи. Нагадаю, що Громадську раду доброчесності було створено восени минулого року для сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України в проведенні кваліфікаційного оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Примітно, що вперше за весь час діяльності ГРД вітчизняними правниками було проведено комплексний аналіз участі громадськості у суддівському доборі. Прозвучало чимало зауважень. Однак найцінніше це wish list - список пропозицій вдосконалення діяльності ГРД. Отже, лист маємо, було б бажання.

Паралельно з вказаним заходом зовсім неподалік проходила конференція під назвою "Австрійська та українська адміністративна юстиція: порівняльні аспекти", під час якої присутні судді, адвокати, науковці ознайомилювались з європейським досвідом суддівської доброчесності та порівнювали з українськими реаліями.

І поки на двох вищевказаних заходах правники та експерти аналізували та удосконалювали, на третьому заході її учасники займались тим, що шукали винних.

Так, під час роботи круглого столу "Новий Верховний Суд: що відбувається за лаштунками прозорого конкурсу?" прозвучало чимало версій відповіді. Спочатку винною "призначили" традиційно ВККСУ. Пізніше акценти змістились в бік Вищої ради правосуддя, мовляв члени останньої не аналізують передані їм документи про кандидатів. Згодом винуватцем одноголосно було обрано Президента. Логіка проста - хто ініціатор законопроекту, того й відповідальність. Після встановлення всіх винних у присутніх виникло бажання внести власні корективи в процес. Наприклад, "мінімалізувати" склад Верховного Суду до 65 суддів з першого добору та провести другий, а потім третій конкурс.

Чомусь зупинились на трьох… Можливо це прояв нашої слов'янської культури. Памятаєте казки: "Три медведі", "Троє поросят", "Три богатиря", "Три горішки для Попелюшки"?

І було в батька три сини, а в українців - три конкурси до нового Верховного Суду…

Правда ж у тому, що судова реформа не терпить зволікань. В нас немає часу слухати казки. В українських судах майже 2000 вакансій, справи не розглядаються роками!!!!!! Їх просто нікому розглядати! Маємо ганебне явище - суди без суддів!!! Сором. Перед українцями. Перед Європою. А ми продовжуємо слухати байки та побрехеньки про трійко "поросят", останнє з яких має бути найрозумнішим та найдоброчеснішим. В майбутньому.

То що ж там за лаштунками?

За лаштунками конкурсу відбувається ні що інше, як кадровий колапс судової системи, позаяк на час його проведення було зупинено перевірку на доброчесність всіх діючих суддів.

За лаштунками конкурсу люди - жителі сіл, міст та містечок, готові перекривати дороги, щоб мати можливість реалізувати право на доступ до правосуддя (розлучитись, стягнути аліменти, поділити майно, визнати право власності тощо).

За лаштунками конкурсу було рясно посіяні зерна зневіри, які можуть в подальшому зрости та принести свої перші гіркі плоди у вигляді зростання рівня злочинності та безкарності. До чого тут це? А до того, що найстрашнішим наслідком недовіри до суду є вирішення конфліктів шляхом застосування насилля, вуличне правосуддя.

За лаштунками конкурсу шукають крайнього, замість того, щоб шукати оптимальне та розумне рішення.

А Вас влаштовують такі "залаштунки"?