Позивний Авер: «Щоб триматися на війні, потрібен досвід. І не тупити»

Авер середнього зросту, стрункий, упевнений у собі. У нього коротка акуратна борода, наче півгодини тому вийшов із перукарні, на обличчі модні окуляри, у кишені - остання модель айфона. Правда, в кишені не дорогих джинсів, а камуфляжних штанів.

Авер один із тих, хто боронить Україну. Один із тих, чиє псевдо знають більшість журналістів і волонтерів, які їздять на передову. Бо на його позиціях завжди легко працювати, а після інтерв'ю він робить чай, пригощає печивом і розповідає про війну і мир, про місцеву бабусю, чию хату пошкодила ворожа міна, і про подорожі. Усе це виходить у нього легко, часто з іронією і без тіні геройства.

Фото: Arsen Nekiy Aver

До війни працював логістом, мав хорошу зарплату, мандрував, жив у середмісті Києва.

Авер об'їздив майже весь Донбас, торік улітку боронив Мар'їнку, потім - бої на Світлодарській дузі. У серпні цього року вони повернулися в Мар'їнку. Був спекотний день, коли ми приїхали до нього на позиції.

«Порівняно з минулим роком обстановка терпима», - каже хлопець. На голові кепка, бо у касці можна просто зваритися. Авер продовжує: «Вчора був буквально один день, коли терористи стріляли так інтенсивно, як торік. Тоді вони з п'ятої вечора і до світання обстрілювали нас із мінометів калібру 120 мм, артилерії калібру 152 мм. А це згадали старі часи. Був день ВДВ, і вони відзначали. Працювали з усіх боків БМП, міномети, великокаліберні кулемети. За даними розвідки, підтягують техніку. Вчора до самого світанку чули, як каталась гусенична техніка, колісна. БМП підтягують, особовий склад, спостерігаємо, як вони виходять із вантажівок. Боєкомплект накопичують, подивимося, що з цього вийде, час покаже. Спробують у найкращому разі для них штурм якийсь, але, як показує практика, нічого у них не вийде. У нас грамотні позиції, народ обстріляний, будемо битися до кінця, не здамо жодної позиції».

«Авер» говорить дуже спокійно, час від часу показуючи рукою напрямки, звідки ворог веде вогонь. А ще в його голосі є впевненість - у собі, у побратимах, у зброї.

«Відчувається, коли заїжджають кадрові російські військові, а коли працюють «шахтарі», - каже хлопець. - Коли заїжджають росіяни, то артилерист - це артилерист, який знає цілі, що і де потрібно підкрутити, які поправки, куди цілити. Може в одну воронку три снаряди кинути. Так звані ополченці просто засипають снарядами, рідко коли потрапляють. А росіяни, буває, і голови не дадуть підняти з-за мішків. Ротації часто в них, хоча торік були частіше. Ми воювали і з «Сомалі», і десантникам, які обстрілювали «зелений коридор» під час виходу з Іловайська, надавали по вухах».

У цих словах немає хизування чи самозамилування. Боєць просто пригадує, проти кого доводилося воювати. І продовжує: «А зараз у них нова практика. БМП стоїть за житловими будинками, виїде, відпрацює по нас і знову ховається. Ми не можемо відповідати. Доводиться просто спостерігати».

Питаю в Авера, чому стається так, що наші армійці, серед яких багато вчорашніх викладачів чи слюсарів, які військовими стали тільки після мобілізації або підписання контракту, можуть добряче дати по зубах кадровим російським воякам.

«Я пригадую Донецький аеропорт, коли мобілізований селянин, у якого вдома корови і господарство, тримає в руках автомат, хоча ще позавчора тримав вила чи лопату, стоїть до останнього, захищаючи ці стіни, проти усіляких «Вимпелів» та іншої еліти РФ… Це дух… - міркування бійця перериває постріл із гранатомета. Серед білого дня кремлівські найманці вдаються до провокацій. - Вони перевіряють наші нерви. Хочуть, аби ми відкрили вогонь. Воно ж як зазвичай відбувається? До них приїжджають журналісти. Їм потрібна картинка. Терористи пару гранат кинуть і чекають, що ми відкриємо масований вогонь, а потім десь там покажуть, що українська армія обстрілює. Вони вміють робити ці картинки. Але нам нецікаво стріляти. Якщо підуть на штурм, можна кришити їх просто на полі. А так вони здалеку стріляють. До того ж, ми намагаємося дотримуватися перемир'я, відповідаємо тільки на пряму загрозу».

Наше денне інтерв'ю хлопець закінчує оптимістично: «Перемога буде за нами, за будь-яку ціну, але наша». «Я так розумію, якщо повернемо Донбас і повертатимемо Крим, тебе треба ловити десь там?» - сміюся. «Так, давно там не був, хочеться поїхати у Крим, на пляж. Усе це наше, просто вони зараз казяться. Але ми заберемо своє», - упевнено говорить Авер.

А потім ми приїжджаємо ночувати до нього на позицію. Лимонний місяць низько стоїть у чорнильному небі, серпневу ніч розривають голоси цикад і постріли.

«Вони близько підходять, позавчора сюди підібрались, - розповідає Авер. - Били прицільно, хотіли, щоб у нас були жертви. Але ми вчасно заховались. Вони відпрацювали пару черг і відійшли».