Про наші комунікації

Сьогодні тема комунікацій судів із суспільством є в тренді. Її обговорюють під час круглих столів, семінарів та тренінгів. І це вже дає свої позитивні наслідки. Все частіше в інтернеті з'являються публікації, присвячені роботі судів та суддів. Представники судової влади оперативно реагують на матеріали у ЗМІ, що стосуються судів. Це і прес-релізи і повідомлення для преси й спростування певної інформації. Самі судді стали активними користувачами мережі фейсбук, де публікують свої пости про суддівське життя, його позитивні та негативні сторони, обговорюють проблеми, що їх хвилюють.

Це все добре. Але чи досягається таким чином мета виходу суддів у публічний простір та їхньої більшої відкритості - порозуміння із суспільством та іншими гілками влади? Схоже, поки що це вдається не дуже. З чого роблю такі висновки? Нещодавно одне із юридичних видань провело опитування на вулицях Києва відносно судової реформи. Виявилося, що пересічні громадяни про це майже нічого не знають, а якщо і знають, то уявлення зводиться до такого : "всіх суддів треба розігнати, суди у нас погані". Загальна тональність матеріалів про суди у ЗМІ та на ТВ, коментарів під постами суддів в інтернеті залишається негативною.

В чому ж причини того, що не дивлячись на заходи, що вживаються до відкритості суддів, результати, поки що, невтішні? Очевидно, нікуди не подітися від того, що суспільство та представники інших гілок влади оцінюють нас не тільки і не стільки з того, що ми про себе розповідаємо, а і як ми себе поводимо при здійсненні правосуддя, та за межами приміщення суду. Але ще більше про нас говорять наші рішення. Саме ті матеріали, в яких про поведінку суддів та їхні рішення містяться негативні оцінки, найбільше викликають у нас обурення. Нерідко така реакція є виправданою. Натомість, бувають ситуації, коли такі повідомлення потребують не просто відповіді на кшталт "сам дурень", а зрозумілих та ясних пояснень. Саме так. Нам не вистачає чесної та відвертої розмови із суспільством та іншими гілками влади.

Є думка, що судді не повинні пояснювати своїх рішень. Загалом згодна, але наразі маємо особливий історичний період, який змушує нас проявити мудрість і підтримувати позитивну комунікацію із зовнішнім світом, а не почуватися немов у ворожій облозі. Тому, на мою думку, буде зовсім не зайвим надати коментар до судового рішення, якщо воно вже оприлюднено і викликало суспільний резонанс. І пояснити, наприклад, що відповідно до норм КПК тримання під вартою є виключним запобіжним заходом; суддя не може (за невеликим виключенням) обрати його, не призначивши застави. А якщо ця застава внесена, то підозрюваний підлягає негайному звільненню.Необхідно доносити до суспільства і те, що суд не може засудити навіть самого найгіршого негідника, якщо орган слідства не зібрав правильно доказів на підтвердження його винності. Та таке інше. При цьому робити ці коментарі, якщо вони адресовані суспільству, а не юридичній спільноті, бажано б "людською" мовою з певним емоційним забарвленням. Оскільки, якщо ми не коментуємо своїх рішень, то їх коментують за нас. І роблять це зовсім не на нашу користь.

Ще одне важливе питання - аудиторія, яка має реальну можливість знайомитись з нашими коментарями. ЇЇ потрібно розширювати. З фейсбуку та суто юридичних видань необхідно виходити на регіональні та загальнонаціональні ЗМІ, включаючи ТВ, з яких більшість населення України найчастіше й отримує негативну інформацію про діяльність судів. Ми маємо докладати зусиль, щоб зі сторінок інтернет та друкованих видань, з екранів телевізорів полилися потоки не негативу, а правдивої інформації про суди. Бажано, щоб судді зверталися до людей безпосередньо, а не тільки за допомогою журналістів. Прикладом тут можуть слугувати народні депутати, міністри, які постійно на людях. А от суддів у публічному просторі майже не видно. Народ нас не знає, що дає підстави для створення міфів. Розумію, що самостійно окремі судді реалізувати це не в змозі, але для судової влади загалом це має стати одним із найперших завдань. Довести, що ми так само, як і інші гілки влади, хочемо, щоби наші думки та погляди на певні ситуації були почуті всім суспільством. Ми готові до діалогу, але й маємо право на захист своєї незалежності, як рівноправної гілки влади.