Громадяни 2:О

Є на одній вулиці у м. Ірпені два будинки. Один - двоповерховий особняк -власність двох сімей, що ділять його навпіл. Кожна сім'я має право власності на свою частину будинку, подвір'я і дбає про свою частку. Другий будинок - масивний велет на 176 квартир. На куті, біля перехрестя - клаптик соснового лісу, - класична картина ірпінської забудови.

Сім'ї в особняку живуть досить дружно, бо то ж брати, що успадкували хату від батьків, і про неї турбувались змалку, бо то ж - рідне. Дах латають, за трубами дивляться. Біля дому завжди прибрано - квіти, городина, та й вулиця перед домом чиста.

У багатоквартирному будинку ніби теж нічого. Люди оформили власність та поробили добротні ремонти у своїх помешканнях, та й досить. Моя квартира - моя фортеця. Забудовник, щоправда, налажав з прибудинковою територією, тому машини ставлять де прийдеться, сміття доводиться виносити на двір і чекати, поки сміттярка приїде й забере. А що дітям нема де гратися у дворі - то хай міська влада зробить майданчик. А так можна за гроші в "Адміралі" з дітьми погуляти. Ну ще шприці в під'їздах, але то хай поліція наркоманів ловить. А ще компанія-посередник, за згоди міської влади, дере з мешканців завищений втричі тариф на теплопостачання, всі дуже злі через це, але що поробиш, держава у нас така... Що скажеш, дорогий читачу, знайома ситуація?

Питання перше: яка різниця між двома сусідніми будинками у правовому плані? Чи є різниця між братами з садиби і 176-ма власниками квартир у багатоповерхівці?

Відповідь - жодної різниці. І ті,і ті за документами - власники. І документи в них абсолютно однакові. Але чому ж тоді така різниця в ставленні до власної хати?

На мою думку, тому, що перші - ставляться до всього помешкання і території навколо, як до своєї кровної власності, а інші - досі так і не збагнули, що вони є співвласниками свого будинку. І повноваження власника починаються не з порогу квартири, а й з парадного, і з подвір'я (якого поки фактично немає), і з вулиці, на якій стоїть будинок.

Історія має продовження.

Господарі особняка поставили твердопаливний котел, взяли кредит на сонячні панелі та на даху влаштували маленьку сонячну установку, яка дає електроенергію для помешкання. А в будинку поруч народ лаяв на всі корки владу, мера, посередника теплопостачання, ЖЕК, президента, бо всі ж вони козли і ледарі, людям жити не дають.

На щастя, у багатоповерхівці оселилися кілька молодих сімей, яким це ниття і бардак набридли. З неймовірним скрипом їм вдалось створити ОСББ, зацікавити сусідів, познайомитись з братами і залучити їх технічні знання до облаштування будинку. Тих, хто нарікає, стало менше, справи пішли. От уже й подвір'я облаштували. І контракти на газопостачання уклали з "Нафтогаз Україна", бо виявилося, що у багатоповерхівки власна котельня під дахом, і домофони в під'їздах поставили, і навіть відеоспостереження встановили. Навіть почали тверді побутові відходи роздільно утилізувати. Здається, тепер все вирівнялось, тепер заживуть...?

Тим часом поруч виросло ще кілька багатоповерхівок. І тепер час згадати про клаптик соснового ліску, що на куті. Там колись мали збудувати ще один багатоквартирний велет, але щось тоді не зрослось у ділків. Час від часу з'являлися чутки про нову забудову, а лісочок стояв собі (хоч всі весь час знали, що там рано чи пізно будуватимуть). Так тривало майже 10 років. І от одного дня довкола ділянки з'явився масивний паркан. Народ захвилювався, але не було зрозуміло, чия земля, чиї інтереси, то може ще 10 років воно так стоятиме. Іншого дня запрацювали бензопили і впали перші здорові сосни. Народ підняв бучу, вийшов на збори, підписав звернення, запустив електронну петицію про створення зеленої зони та ігрового майданчику, залучив активістів з успішним досвідом боротьби з забудовниками. А сосни падали й далі, техніка копає котлован. Міський голова в ролику в мережі каже, що дозволу різати дерева не давав, депутат сказав на камери рішуче "ні" забудові та пообіцяв розібратись. А ліску вже майже не стало… Територія, бачите, - власність МВС, тому вони там облагороджувальні роботи ведуть, тож не заважайте техніці працювати.

Питання друге - до тих, хто дочитав до цього абзацу 😊. Як ви думаєте, чи зробили усі мешканці перехрестя все можливе, щоб запобігти забудові? Люди піднялись, заявили свій протест і добилися широкого розголосу. Чому це не врятувало острівець зелені, а місцеві мешканці отримали чергову махину під своїми вікнами?

На мою думку, проблема в тому, що усі герої цього тексту несерйозно поставились до майбутнього, яке до них прийшло чітко за "законом Мерфі" - все, що може трапитись, обов'язково трапиться. Вони взагалі й не замислювались про сценарії розвитку подій, які прямо впливатимуть на якість їхнього життя. Фактично, не мали стратегії запобігання ризикам, які були відомі і очевидні, та навіть не дали собі ради поцікавитися, чи в змозі вони це зробити.

Шкода громадян, що так відчайдушно борються за той лісочок і програють, але ж громадянська свідомість (і компетентність) - це не спонтанні протести тоді, коли "смажений півень" клюне, а невід'ємна складова нашого повсякденного життя. Інтереси громади потрібно було захищати не під час "пожежі", гасячи відрами з ставка палаючу споруду, а в момент, коли стало відомо про наміри забудови ділянки. Хто заважав громаді 2-3 роки тому зібратися і визначитися: а як ми бачимо розвиток нашої вулиці та перехрестя? Що ми там хочемо через рік, три, п'ять, десять? Які нам потрібні для цього ресурси і компетенції. Які інтереси міста і власника ділянки, і чи він знає про нашу позицію, і т. д.

Навіщо я все це пишу? До того, що життя "як в Європі" можливе тоді, коли й суспільна свідомість стане, як в Європі. Нам час припинити бути "суспільними ідіотами". Час усвідомити, що все, що відбувається довкола кожного з нас (будинок, вулиця, район, місто, країна) - є сферою нашої відповідальності, прямо чи дотично. Досить боятись довіряти один одному. Ключ до загального успіху - не сподіватися на міфічну "владу", а брати відповідальність на себе і діяти на випередження. Для цього, звісно, потрібно мати певні знання і громадянські компетенції. Сьогодні їх можна здобувати через освіту (наприклад, на платформі дистанційної громадянської освіти https:// vumonline. ua / і через практичне застосування у соціумі. Свідомі громадяни не бояться майбутнього, а разом будують його для своєї громади/будинку, міста, країни. Бо країна - це ми з вами, компетентні громадяни, що здатні змінювати і розвивати свою державу на краще.