Мій шлях до Верховного Суду
Декілька разів вже хотіла написати про свій шлях до Верховного Суду - такі думки виникали й після перемоги в конкурсі, оголошеної Вищою кваліфкомісією суддів, й після рекомендації Вищою радою правосуддя. Втім, у день присяги для цього є, мабуть, останній слушний момент.
Вперше почула про конкурс до Верховного Суду з поста колеги у фейсбуці. Він написав про можливість науковців взяти участь у відкритому конкурсі, я перейшла за посиланням, подивилась умови участі, анкету. Багато запитань, документів… Закрила, подумала - ні, не хочу.
Але все ж таки ідея мене не залишала. Стала консультуватися з людьми, кому довіряю, хто є для мене певним авторитетом. Більшість сказала, не йди, ця система тебе поглине, це не для тебе, це бруд та політика, це не буде чесно, ну й нарешті моє улюблене - "ти ніколи в житті туди не попадеш". І лише декілька людей, моїх друзів, підтримали мене у моїх намірах, й не просто підтримали, а можно сказати силоміць виштовхали до участі у цьому конкурсі.
Потім був етап підготовки документів, треба було призначити дату подання документів до ВККС, але через якийсь глюк в системі всі дати грудня були закриті для реєстрації, а забронювати можна було лише подачу на листопад. А я не встигала, ніяк не встигала. І вже поставила крапку на конкурсі. Не готувала документи. Втім, все ж таки написала листа до ВККС із запитом. І - диво, майже одразу після цього листа, відкрився для реєстрації грудень, але в мене був лише один тиждень на підготовку документів.
Цей тиждень я запам'ятаю надовго. Останній день ми з помічниками взагалі не спали, просто залишилися в офісі на ніч. Втім, все рівно не встигали все підготувати, подача була 8 грудня на 15 годину, о 8 ранку я прилетіла в Бориспіль - і сіла вперше у житті заповнювати електронну декларацію. До 11 в мене трапилося декілька "міні-істерик", але я її заповнила та подала. За три години. Потім поїхала до офісу одного із своїх клієнтів, мені виділили кімнату, техніку для сканування і помічницю. З 12 години до 14 години я декілька разів приймала рішення що відмовляюсь від подачі, бо реально не встигала. Знаходила помилки, щось виправляла, дописувала в анкеті, інших документах. Мотиваційний лист я написала за 20 хвилин.
О 14.00 чітко вирішила, що не буду подаватися. І тут у соцмережі відбулась дискусія з моєю ученицею. Нещодавно вона відмовилася від дуже цікавого стажування через те, що не готові документи, а подавати щось не ідеальне не хотіла, а я її вмовляла подавати так як є, ризикнути, але не втрачати можливість. І коли я написала, що відмовляюсь від подання, вона прокоментувала: "мені це щось нагадує". Мабуть ця фраза стала для мене вирішальною, я подумала: я все життя вчу людей бути сміливими, рішучими, ризикувати, вірити у краще, а тут сама пасую у такій важливій справі. І поїхала подавати документи.
Потім були тривалі етапи конкурсу, було здивування від того, як можуть працювати державні органи. Я готувалася до чогось страшного, неприємного, бюрократичного, принизливого. А побачила достойний рівень організації, відчувала себе протягом конкурсу як мегасуперстар в Голівуді)) Це було цікаво і класно. І як на мене, все залежало від тебе, там де недопрацювала, не приділила уваги - там були проколи та провали. Там де працювала і серйозно готувалася - перемога.
І якщо спочатку йшла на конкурс з метою потестувати і себе - чи зможу, і сам конкурс - наскільки це буде відкрито та чесно, то протягом конкурсу вже сформувалися чіткі ідеї щодо того, чого я йду до Верховного Суду, а пізніше й більш-менш детальний план, що потрібно робити для того, щоб цей суд запрацював так, як треба.
Відкриттям стало знайомство з іншими переможцями конкурсу, ми зустрічалися різними командами із різних питань і було так класно відчувати, що до Верховного Суду прийшли однодумці, зі спільними цінностями, принципами, підходами до роботи.
Конкурс був не ідеальний, і люди, які стали переможцями не є ідеальними, адже новий Верховний Суд не з'явився у лабораторії із пробірки, він сформований у наших реаліях. І з урахуванням цих всіх реалій, результати конкурсу мене вражають. Це правда.
Зараз нові судді нового Верховного Суду отримують привітання, багато слів підтримки і надії. Хочу сказати - ми не ідеальні, ні з кого не слід робити янголів, їх немає на землі. Але має бути нульова точка відліку, певний кредит довіри для всіх суддів нового Верховного Суду і при цьому - нульова толерантність до корупції, до старих схем роботи. І потрібна увага, небайдужість до кожного кроку нового Верховного суду від правників, від суспільства в цілому. Вже зараз, у поточних процесах я відчуваю, які можливості і сили надає можливість опиратися на підтримку суспільства у впровадженні реформ.
Останнє, а можливо й перше, що хотіла сьогодні сказати, це подяка за підтримку моїм рідним, яким досить важко дався цей рік, і які, мабуть, вже дуже рідко будуть бачити мене протягом наступного року. Цей конкурс повністю перевернув все життя нашої родини, але сподіваюся, що ми витримаємо, й не таке проходили разом.
