Остання чеченка

Кожен день думаю про втрату Аміни. Вона для мене була дочкою Джохара Дудаєва. А Джохар Дудаєв був героєм мого дитинства.

Він був вбитий Кремлем в рік, коли я закінчувала школу. Я цілий тиждень перемальовувала його портрет з газетного фото і надовго він зайняв місце над столом так званої дитячої кімнати.

Чужий, далекий Дудаєв для мене, патріотичної української школярки значив дуже багато. Я була переконана, що в 90-тих саме дудаєвська Чечня дала Україні час не втратити легку та безкровну незалежність. Перша чеченська війна відтягнула на себе імперську агресію Росії, коли Україна, як країна була безхребетною амебою, легкою поживою…

Ким в той час була молодша за мене Аміна Окуєва? Одеським дівчиськом з вічно розбитими колінками?

А потім була друга чеченська… Аміна була вже там, на фронті. В Чечні за Чечню. А я, шануючи свого героя Дудаєва, теж їздила в Чечню, щоб висвітити російську агресію в українських ЗМІ. Я одним оком тільки глянула на те, через що пройшла Аміна. І я була щаслива, що я можу повернутися в таку затишну Україну. Контраст був такий разючий, що дорогою додому, коли вночі в рейсовому автобусі я нарешті почула: «Автостанція Луганськ», мені хотілося вискочити з автобуса і землю цілувати.

Я вперше тоді зрозуміла, що це означає. Бо від Чечні вже в 2000-ному Путін не лишив нічого - суцільна руїна, цвинтар, отаманщина, насилля, рабство, торгівля трупами. І мені вистачило цього одного погляду, щоб бути свідомою, що «рашка» готує для України. Після того досвіду нинішня збройна агресія РФ проти України, втрати і біль стали для мене ударом, але… очікуваним.

А ось Аміна стала підтвердженням дитячої віри, що герої не вмирають. Боєць батальйону ім. Джохара Дудаєва Аміна Окуєва була для мене воскреслим Дудаєвим. Останньою чеченкою. ЧЕЧЕНКОЮ. Яка хоч і народжена в Україні, хоч і напівукраїнка, але тільки тому, що долі так треба було, щоб замість Дудаєва, вона, ЧЕЧЕНКА, стала на захист моєї країни. А Чечню Аміна носила в собі. Адже окупована Путіним Чечня це не Чечня. Чечня не може здатися, і бути окупованою. Тому Чечня була в Аміні - останній чеченці.

Останній, тому що і нинішні чеченці теж не можуть називатися чеченцями. Адже холуї Путіна «кадирівці» - не чеченці. Зрадники (по-чеченському -«собаки») не можуть бути чеченцями. Кримінальники, раби та втікачі не можуть бути чеченцями. Чеченці не прогинаються. І Аміна, дарма що жінка, зуміла залишитися чеченкою і мала героїчну переможну чоловічу долю.

Вона прожила за чеченськими поняттями красиве правильне життя. Шкода тільки що коротке.

А тепер вони поряд Перший та Останній Чеченець. Джохар і Аміна.

Історія зробила коло: перший і остання.

Але це не може бути кінцем. Історія не має кінця. То може це початок?

Тоді чого? І я знаю чого. Бо ще в дитинстві я знала, чого не знали дорослі: що смерть Дудаєва це означає, що Росія принесе в Україну війну.

Я знала це двадцять років назад, коли плакала, малюючи, загиблого Дудаєва.

А тепер я хочу сказати наступні пророчі слова. І вірю вони обов'язково збудуться.

- «Собаки» ви запізнилися вбити Аміну. Вона вже давно не була людиною, вона вже носила в собі Чечню. І ви, кадирівці, віроломно вбили жінку, воїна, людину, але вивільнили ідею. Роль людини - носія ідеї в історії буває просто неймовірною. І ця роль випала Аміні.

- Запамятайте, московські куратори День Смерті Аміни! Ви вбили Чечню, вбивши Джохара Дудаєва, але ви народили Чечню, вбивши Аміну Окуєву.

Смерть Аміни це початок третьої Чеченської війни, відродження Чечні, її незалежності!

Україна вже вистояла! І Чечня буде! Ми будемо!!!