Погляд війни

Скільки їх загинуло від початку війни, а серце болить за кожним. За тими, хто залишився на Могилі у пекельному 2014-му, за тими, чия кров вкривала землю біля Логвинова взимку 15-го, за тими, хто прийняв останній бій на сплямованому червоними краплями снігу Дуги у грудні 16-го, за тими, хто впав у промзоні цього року.

Сьогодні у нього мав би бути день народження. Сьогодні його будуть ховати.

Максим Олегович Перепелиця народився 28.11.1990 року у Житомирі. З малих років мешкав у селі Давидівка Хорошівського району.

Спочатку навчався у Давидівській загальноосвітній школі, а останні два роки здобував середню освіту у школі села Грушки. По тому, 2008 року вступив до Житомирського технологічного коледжу, але не закінчив його.

29.10.2009 був призваний на строкову службу, а у 2011-му, майже одразу після демобілізації, підписав із ЗСУ контракт. Спочатку три роки проходив службу у військовій частині у Новоград - Волинському, а 2014 року підписав із ЗСУ новий контракт .

Молодший сержант, снайпер роти снайперів 95-ї окремої повітряно - десантної бригади.

Загинув 25 листопада у боєзіткненні з ворогом у Донецькій області.

Поховання планується на сьогодні, 28 листопада, на Смолянському військовому кладовищі Житомира. У нього залишились батьки та сестра.

Цей чоловік, як і багато інших - це наша війна. Наша із вами. Можна від неї відвернутися. Можна порозглядати свої нігті. Можна піти запускати фейерверки. Можна запостити свічечку у коменти та вважати, що борг віддано сповна.

Та ні. Ці борги перед загиблими солдатами ми будемо сплачувати з кожним спокійним подихом на мирній землі. І від війни можна відвертатись лише до того моменту, поки вона не зупинить на нас свій погляд. Тоді вже доведеться дивитись їй прямо в очі.

І пам'ятайте, що цього не трапляється через хлопців на Сході, які тримають її погляд на собі.