Його країна

Це - моя війна і це - моя країна.Так сказала три роки тому ця людина, яку теж можна вважати за добровольця, адже далеко не кожен знайшов у собі сили за власним бажанням піти до війська у той час, коли на фронті палала, стогнала та тремтіла земля.З таких людей й народилась сучасна сила української армії. На таких людях вона тримається й далі.Володимир Анатолійович Мальцев (позивний Копчений) народився 17.05.1983 року у селі Лихачів Носівського району Чернігівської області. З 2007 по 2014 роки мешкав у Житомирі, з літа 2014-го повернувся до рідного села.Закінчивши 11 класів сільської школи, продовжив навчання спочатку у місті Ніжин на водія, а по тому - у ВПУ №33 села Мрин, де отримав фах "тракторист".Потім хлопця призвали на строкову, яку він проходив у військах ПДВ у місті Болград Одеської області. Демобілізувавшись, працював спочатку у пожежній частині Києва, а згодом - на Житомирській кондитерській фабриці "Житомирські ласощі".Коли спалахнула війна з Росією, розпочалася мобілізація, і чоловікам у селі почали надходити повістки. А Володимиру Анатолійовичу повістки все не було, хоча він на неї чекав, тому він добровільно пішов до військомату та 07.12.2014 року підписав контракт. Спочатку перебував на навчаннях у Десні, а з 11.02.2015-го - у зоні бойових дій.І одразу Володимиру випало важке випробування - він потрапив під Дебальцеве. У тому сумнозвісному котлі відбувався повний хаос, хлопці гинули на всіх напрямках, проте йому пощастило, він вижив, хоча й отримав контузію. Рідні знайшли його у Харківському шпиталі, де він пробув 15 днів і одразу повернувся до своїх.Молодший сержант, командир бойової машини - командир відділення 3-го взводу 2-ї роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.1 грудня о 16.20 під час обстрілу 120-мм мінами ротного опорного пункту отримав важкі поранення, був негайно доправлений до лікарні міста Попасна, де 2 грудня о 1.20 від отриманих ран помер.Поховання заплановане на завтра, 5 грудня, у рідному селі. У нього залишились мати, дві сестри (одна з котрих є його двійнятком), дружина та двоє синів.Йому вже не боляче, але біль цей перейшов до нас. А так і повинно бути, якщо наші доброта та співчуття не пускають усередину байдужіть.Так є, і так буде серед тих, хто не був зламаний війною.Серед тих, хто не забуде, як заради усіх нас згасло життя, що віддав один незнайомий хлопець, адже це була його країна.