Причини затяжного конфлікту "С14" та "Нового вогню".

Причини "перестрілок" і "гранат" між С14 і Резніченком.

С14 з 2011-го року перебуває у стані війни з усіма ліворадикальними та комуністичними рухами. З 2012-го року С14 почали війну з організацією "Автономний опір"(АО), оскільки лідер організації Антон Парамбуль брав гроші від російських політтехнологів, які працювали на апарат президента РФ. Це підтверджується як свідченнями колишніх членів руху "Автономний опір", так і тим, що організація в 2013-му році обзавелася травматичною зброєю, спортзалом та поліграфічним обладнанням.

З 2015-го по 2017-й роки у Львові відбувалися численні сутички та бійки між представниками Правого сектору, С14, Азову, Карпатської січі(організація Тараса Деяка) та Автономного опору.

У жовтні 2017-го в Автономного опору пройшли обшуки СБУ. В медіа-просторі лояльні до АО журналісти та правозахисники(вихідці з лівацьких середовищ) почали кампанію, що це "справжні патріоти".

Лідер руху С14 Карась Євген опублікував блог, де поставив під сумнів чистоплотність структури. Зокрема навів фото передане львівськими ультрас, де видно, що станом на червень 2017-го року в рядах активістів Автономного опору були представлені навіть учасники сепаратиського штурму Харківської ОДА в 2014-му році та комуністичні/ліворадикальні активісти з Києва і Росії.

Резніченко втрутився у війну С14-АО на боці АО. Заявив, що ми, С14 - це агенти чи працівники СБУ. Пізніше Резніченко додав, що Євген Карась агент СБУ ще з часів Януковича. Резніченко сказав, що навів би докази, якщо би у націоналістів був якийсь суд.

Євген Карась запропонував Резніченку незалежний громадський суд його обвинувачень за посередництва волонтера Романа Сініцина. Резніченко погодився, а потім замовчав і зник.

Пройшло (близько) півтора тижня і наклеп Резніченка підхопили сепари та комуністи усіх сортів. Так як пропозиція суду повисла у повітрі через ігнорування Резніченком, то на одній з громадських акцій, активіст С14 Сергій Бондар підійшов і звинуватив Резніченка у підтримці мерзотників з АО і балабольстві. Резніченко ухилився від розмови і сховався за спинами своєї дівчини та іншої жінки.

Увечорі того ж дня Резніченко опублікував нову серію думок, що С14 агенти СБУ, не воювали, зрадили Майдан, покидьки та рептилоїди.

Для С14 це стало рівнозначно оголошенню війни, оскільки Резніченко спекулював, що він колись був членом С14, а отже такі слова зрадника охоче підхопили сепаратистські видання Strana.ua та Вести.

В цей же час до С14 звернулася низка націоналістичних організацій з пропозиціями долучитися до спротиву лівацьким структурам, які вирішили здійняти голову в Україні. І оголошено про початок нової хвилі протидії їм. Серед перших співорганізаторів - "Правий сектор", рух "Традиція і порядок" та націоналістичний рух "Карпатська Січ".

І сам Резніченко і його дівчина-секретар публічно визнають, що тепер знаходяться "між правими і лівими". Їхня організація проводить марші Махна, лекції щодо ЛГБТ та скандує "Слава Україні" водночас. Резніченко починає товаришувати з Давидом Чічканом, який ще рік назад малював картини, де ставив знак тотожності між сепарами і націоналістами добровольцями на фронті. Це стає наслідком впливу дівчини Резніченка, яка є "іконою" для ліваків та анархістів. З нею малюють плакатики під гаслом "ні Бога, ні націй, ні кордонів".

В середині листопада на лекцію Резніченка в Києві приходять націоналісти та виписують йому буків по сраці. В націоналістичному русі буками караються зрадники. Також йому один раз сильно заїхали по обличчю, але це була більше випадковість, бо багато матюкався. Це знає і сам Резніченко, оскільки основна ударна площина була лише його дупа.

21-го листопада в Київ прибувають ліворадикали з АО. Вони анонімно відвідують захід який проводили лівацька організація "Чорний комітет", ОУН та Резніченко. Після громадської акції особи з АО йдуть на офіс ОУН. Після того приїздять на метро Університет, де стається близько 00:30 напад націоналістів на лідера ліворадикальної структури Максима Осадчука, але він встигає залізти у авто до свого друга, якому пошкодили шибку. Осадчук не може повернутися додому, тому близько 3:30 ночі на вулицю виходить решта представників його організації, аби напасти на націоналістів. Шість націоналістів споглядаючи засідку та неодноразово чуючи запрошення АО побитися, пристають на неї. Але заходять не в лоб, а з тилу через арку будівлі, де у дворі чекають ліваки. Однак попри те, що ліваків було близько шести-семи чоловік і сили приблизно рівні, серед них виявляється Дмитро Резніченко, який перелякався нападу. Резніченко пізніше каже, що націоналістів було тридцять чоловік, чим невимовно тішить гордість усіх шістьох. А тої ночі Резніченко пересмикує затвор власного легального автомата Калашникова і робить два(можливо три) постріли по націоналістах, кулі рикошетять від асфальту поблизу хлопців, які перебувають метрів за 20 від ліваків. Націоналісти не планують встрягати у перестрілку, відходять назад у арку і роблять два постріли у повітря з травматичної зброї, аби припинити сутичку.

Це перший випадок, коли зрадник-перебіжчик до ліваків стріляє з автомата по націоналістах.

1 грудня поблизу будинку, де живе Резніченко його поливають зеленкою. Він каже, що осліпнув він нападу і починає збирати кошти на операцію. Наступного дня він оживає в Інтернеті та сліпота відміняється.

8 грудня в Києві Резніченко та його прихильники викликають активістів С14 на сутичку біля Міністерства соціальної політики. Але так як сили рівні, з обох боків близько шести-семи чоловік, то Резніченко дістає гранату Ф-1 та погрожує всіх зірвати. Він рукою з гранатою задіває по обличчю активіста С14 Миколу. Той у відповідь два рази б'є по обличчю Резніченка, але бійку зупиняють усі довкола, щоб не сталося вибуху. Пізніше Резніченка заспокоюють його прихильники. Він ховає гранату і вони йдуть.

Щодо С14. Окрім ідеологічних для нас лишається принциповий момент наклепу на нашу організацію. Ми неодноразово передавали затриманих сепарів СБУ, але ніколи не були працівниками СБУ. Наша діяльність як і більшість трофейних мерзотників це результат важкої та регулярної праці. Розбірки з Резніченком це непотрібна нам війна. Але ми не маємо вибору. Наша репутація для нас найдорожча. Ми заробили її у боях та добрих справах за останні сім років. Ми нікому не дозволимо паплюжити нашу честь. Ми будемо захищати її усіма способами. Будь-де. Будь-коли.