Хорватський сценарій: що може бути використано Україною?

Перший етап: серпень 1991 – січень 1992 рр. було проведено військову агресію проти Хорватії, яка була змушена захищатися. Збройні конфлікти почали відбуватися у квітні 1991 року. А з поступовим схилянням ЮНА на бік сербських заколотників з серпня 1991 року переросли в пряму агресію з боку Сербії.

25 серпня 1991 року сербські окупаційні війська обложили прикордонне хорватське місто Вуковар. Розпочалась одна з ключових битв усіх Югославських воєн та одна з найбільших битв XX століття - битва за Вуковар. Кілька тисяч хорватських патріотів-ополченців, які майже не мали важкого озброєння, понад три місяці героїчно відбивали атаки 80-тисячної армії агресора, завдаючи йому великих втрат. Серби мали 1 500 танків, майже тисячу одиниць артилерії та багато іншої військової техніки, однак зазнавали поразок у запеклих вуличних боях. Успішна оборона Вуковара відіграла ключову роль у подальшому розвитку бойових дій. Змушені зосередити великі військові сили для штурму Вуковара серби втратили нагоду швидкого захоплення Хорватії; натомість хорвати виграли час для розбудови власної регулярної армії. Зрештою, взяти місто сербам вдалося, лише майже повністю його зруйнувавши.

Битва закінчилася поразкою місцевого підрозділу Хорватської національної гвардії, великим спустошенням Вуковара та численними вбивствами і переслідуваннями хорватського населення. У кривавій битві за Вуковар загинуло від 2 900 до 3 600 осіб. Серед хорватів була велика кількість людей різних національностей, в тому числі і українців, які під час сербохорватського конфлікту підтримали саме хорватів. Битва за Вуковар принесла значні втрати для Хорватії, яка не відновила контроль над містом аж до 1998 року, але допомогла Хорватії здобути міжнародну підтримку своєї незалежності.

Другий етап: починаючи з січня 1992 року аж до травня 1995 року вдалося зупинити агресію з наступним розміщенням миротворців ООН вздовж лінії припинення вогню. До середини січня 1992 р. воєнні дії в Хорватії припинилися. Відповідно до статей перемир'я, під контролем сербів залишилася 1/3 території Хорватії. З метою роз'єднання хорватських військ і збройних формувань сербів під егідою ООН була створена смуга шириною в три кілометри, куди вводилися миротворчі сили. На цей час близько півмільйона хорватських біженців залишили територію Сербської Крайни й переселилися в Хорватію.

З метою припинення кровопролиття і створення умов для активізації переговорного процесу в райони з сербським населенням Хорватії відповідно до рішення Ради Безпеки ООН від 21 січня 1992 р. були направлені сили ООН з підтримання миру.

18 лютого 1993 між Хорватією та РСК була підписана Даруварська угода, яка урегульовувала економічні зв'язки між противниками та мала слугувати підґрунтям для політичного врегулювання конфлікту.

2З січня 1994 р., президентом Сербської Країни обраний Мілан Мартич. 30 січня 1995 р. президенту Хорватії Франьо Туджману і президенту Сербської Країни Мілану Мартичу був вручений план нормалізації двосторонніх відносин під назвою "Загреб-4", розроблений "міні-контактною групою", до якої увійшли посли Росії і США в Хорватії, заступники голів Координаційного комітету Міжнародної конференції по колишній Югославії (МКБЮ). Суть плану зводилася до того, що в регіонах Банія і Кордун, східна Ліка і Північна Далмація створювалася сербська автономія з елементами самоврядування. Вона отримала офіційну назву Сербська Країна, 18 місць у Хорватському Саборі, право засновувати свій герб і прапор, обирати президента, парламент і уряд, мати власну поліцію і національну грошову одиницю. Жителям Сербської Країни надавалося право і на друге — югославське громадянство.

20 травня 1995 р. парламент Республіки Сербська Країна прийняв рішення про об'єднання цього державного утворення з боснійською Республікою Сербською під колишньою назвою "Західносербська федерація". Раніше парламент боснійської Республіки Сербської також ухвалив резолюцію про об'єднання з Країною.

Третій етап: у травні — серпні 1995 року, було проведено наступальні операції, у ході яких було визволено найбільшу частину окупованих районів у долині річки Сава і західній Славонії та в регіонах Бановіна, Кордун, Ліка і північній Далмації.

4 серпня 1995 р. президент Хорватії Франьо Туджман виступив із заявою, в якій відзначив, що у зв'язку з безперервними обстрілами хорватських міст і провалом спроб мирного вирішення конфлікту "Хорватія змушена розпочати воєнні дії" для відновлення хорватського суверенітету над зайнятими сербами територіями. У цей же день було розгорнуто великомасштабну наступальну операцію під кодовою назвою "Буря", під час якої встановлено контроль над більшою частиною території Сербської Країни.

Події перед операцією: Після важких боїв, Вітчизняна війна на початку 1992 року увійшла в "спокійну" стадію, у якій по один бік лінії фронту опинилася Республіка Сербська Країна, сербський утвір на окупованих хорватських землях, а по інший бік — законна влада Хорватії, яких розгороджували миротворчі сили ООН (СООН і пізніше ОООНВД). Переважну більшість хорватів на окупованій території було вигнано або вбито.

У цій стадії, яка тривала до осені 1994 року, Хорватська армія вела бойові дії головним чином у прикордонних районах Боснії і Герцеговини, а також провела в 1993 році дві невеликі операції проти сербських сепаратистів: у січні в місцевості, прилеглій до Задара ( операція "Маслениця"), а у вересні в районі Госпича (операція "Медакський котел").

Про початок операції "Буря" було заздалегідь оповіщено миротворчі сили ООН (UNCRO), розгорнуті вздовж лінії фронту.

Президент Хорватії Туджман публічно закликав солдатів армії Сербської Країни здатися і запевнив їх, що вони отримають амністію відповідно до хорватських законів. Всім, хто не брав активної участі в заколоті, було запропоновано залишитися вдома і дочекатися приходу хорватської влади.

Операція розпочалася 04.08.1995 о 5 годині ранку потужним артилерійським і ракетним вогнем хорватської армії по передовій і тилах сербських військ на 630-кілометровій лінії фронту. Безпосередньо перед атакою хорватська військова авіація атакувала центри зв'язку і командні пункти противника (Єлавац, Петрова гора, Банскі-Грабовац і Бунич). Після знищення силами ВПС Хорватії ворожих систем зв'язку та артпідготовки по військових цілях хорватські сили розгорнули атаку одночасно в 30 напрямках, головними з яких були від гір Велебіт і Дінара на Кнін. Ударну силу на головних напрямах атаки становили гвардійські бригади за підтримки спеціальної поліції МВС та 1-го Хорватського гвардійського корпусу і домобранських та резервних частин. Це була в тактичному і стратегічному сенсі військова операція, яку завдяки її оригінальності та ефективності досліджуватимуть численні військові аналітики.

Протягом першого дня операції глибина проникнення хорватських військ становила від п'яти до п'ятнадцяти кілометрів, а опорні пункти ворога взято в кільце або півкільце. Вже другого дня операції проведено вісімдесят відсотків запланованих бойових завдань.

За винятком Бенковацької бригади, сили 7 і 15 корпусу Сербського Війська Країни було розбито вже першими ударами, і вони в безладді відступили до Баня-Луки. Один домобранський полк провів на цій ділянці фронту обхід з Дінари у бік Києво. Спеціальні підрозділи поліції скористалися зайнятими ще 1993 року позиціями на горі Велебіт і швидко просувались до Грачаца, взяли його і зупинилися, щоб пропустити ворога, який відступав з Кнінської Країни та з-під Шибеника в Боснію.

Зі своїх позицій біля Ґрахово хорватські війська 4 серпня сильно обстріляли Кнін, випустивши за кілька годин близько 2000 снарядів. Вранці 5 серпня, близько 9:30, досягнуто найголовнішого успіху операції: 7 Гвардійська бригада з частинами 4-ї Гвардійської бригади увійшла в залишений Кнін, що символічно означало кінець Країни.

У напрямі Врліки і Дрніша проривалася одна піхотна бригада і один полк ополчення, які біля Дрніша наткнулися на короткочасний опір. Незабаром було визволено Врліку, Дрніш і Бенковац. Розгромлені сербські війська відступили до Ліки та Боснії.