Гід у фільмі "Кіборги" весь час на грані. Він і не професійний військовий, і не доброволець
Фото: Роман Ніколаєв
Вже після прем’єри мені по секрету сказали, що на цю роль мене одразу затвердили. Я дуже хотів зіграти у фільмі "Кіборги". Драматург Наталка Ворожбіт ще влытку запалила мене тим, що розповіла, що в сценарії є персонаж, який дуже підходить мені. Донецкий аеропорт - це вже наша історія. І я таким чином міг віддати шану цій історії, тим хлопцям, які захищали термінали. На час зйомок припали і гастролі театру, в якому я граю, у Франції. Продюсера фільму це трошки насторожувало. Але ми погодили графіки, французькі організатори пішли мені назустріч, і декілька разів у дні перерв між виставами я літав в Україну на зйомки. І нікого не підвів.
Після завершення зйомок я написав у фейсбуці, що ці декілька місяців були найкращими в моєму житі. І це правда, тому що організація всього процесу була на найвищому рівні. Графіки чіткі, всі діяли як єдиний організм, з нами працювали казкові феї - костюмери та гримери, загалом всі люди горіли тим, що робили. Жодного байдужого у команді не було. Це дуже заряджало.
Багато хто питає мене про шапочку, яку носить Гід. Для мене цей герой з першого прочитання сценарію відрізнявся від інших, він якийсь не такий. Він весь час знаходиться на грані. Гід - і не професійний військовий, і не доброволець… Це треба було якось підкреслити. Коли на репетиції ми вперше вдягли форму, мені відразу чогось не вистачало. У мене була зелена балаклава, але вона мені не подобалась. І під час перерви я почав дивитися балаклави в інтернеті. І оця, в черепи, мені відразу сподобалася. Костюмери оцінили – це клас. Я і замовив її відразу. Вона виявилася останньою на складі.
Донецький аеропорт для мене це, звичайно, Маршал, розвідник 79-ої бригади Євген Жуков, який зараз очолює патрульну поліцію України. Він постійно з’являвся у відео та документальних фільмах, пов’язаних з ДАПом. Маршал – це втілення українського захисника. Можливо, він іноді занадто прямий, комусь не зрозумілий, але щирий. Це чіпляє. А сам аеропорт став символом гідності. Це той самий майдан, який ще раз показав, що українці незламні. Купка людей тримала аеропорт і втримувала, тому що наша позиція - це позиція правди, нашої правди. Ми нікому нічого не доказуємо. Просто хочемо жити в нормальній країні. Ми за правду і за мир. Але відстоюємо їх, використовуючи зброю, бо на нас пішов ворог. У кожному з нас є свій аеропорт. І ми повинні стояти за нього.
Найважливіше зараз це пам`ять - пам’ятати живих, тих хто був там, і не забувати тих, хто загинув. На мою думку, ця пам`ять, дасть можливість робити менше помилок у майбутньому.
Формувати образ Гіда мені допомогло інтерв’ю бійця з позивним Татарин. Він чіткий і простий. Саме його слова "Я люблю Україну" мені важливо було передати на екрані.
У сцені з полоненим Гід зривається, показує свою пошрамовану під час катування спину, з ним стається істерика. Але він досить швидко опановує себе. Я усвідомлював, що саме це має показати всю його гідність. Незважаючи ні на що, він вертається і стає таким самим Гідом, бійцем, захисником.
Коли нам сказали, що на знімальний майданчик завітають справжні Кіборги, захисники аеропорту, мені стало страшнувато. Зайдуть і спитають: та що ви тут показуєте... Але такого не відбулося. До нас приїздили і Євген Жуков, позивний Маршал, і Павло Чайка, позивний Сігл, і Андрій Гречанов, позивний Рахман. І вони нам допомагали. А якщо і були якісь зауваження, то вони робили це дуже тактовно. Коли шматочок відзнятого матеріалу Ахтем показав гостям, ми почули від Рахмана фразу: "Нічого собі! Круто виглядає". Це було приємно.
Найвища оцінка нашої роботи? Ахтем постійно розказує цю історію: в Маріуполі до нас підійшов полковник морської піхоти, віддав честь і сказав: "Молодці". Це дуже сильно. А ще для мене важливі слова подяки від мам загиблих хлопців.
