"Національні дружини": питання без риторики

Історія з принесенням на Майдані Незалежності присяги "Національними дружинами" вчергове яскраво продемонструвала дві тенденції. По-перше, немає такої теми, через яку не пересварилися б ті політично активні громадяни, які однаково вважають себе патріотами України, але бачать цю Україну трохи по-різному. По-друге – явища не існує, якщо воно не прогриміло в медіа.

Ну або хоча б у соцмережах, де, власне, й відбувається більшість баталій. Втім, у країні, де з посту в соцмережі може брати відлік ціла революція, недооцінювати подібні баталії не варто.

Помпезне "прийняття присяги", в якому взяли участь близько 600 учасників Нацдружин в одностроях, відбулося 28 січня. Його відео було широко розтиражоване і викликало хвилю негативних коментарів. Частина коментаторів різко критикувала радикальні символіку та гасла ("Ми, не вагаючись, застосуємо Силу, аби встановити Порядок, що принесе Добробут в кожну українську сім'ю!") Інші вбачали в Нацдружинах чи то такі собі "штурмові загони" влади для розправи з будь-якими невдоволеними, навіть порівнюючи їх із гітлерівськими штурмовиками, чи то особистий проект міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

З протилежного боку, крім традиційних у подібних випадках звинувачень у "порохоботстві" та навіть роботі на Кремль, справедливо зауважували, що рівень вуличної злочинності зростає і цьому треба щось протиставляти, а також – що Нацдружини, власне, "ще нічого не зробили", щоб наражатися на таку дошкульну критику.

Самі Нацдружини всіляко дистанціюються від влади та, зокрема, офіційних силових структур. "Щоденні пограбування, вбивства, зґвалтування чомусь уже стали буденністю для українців. А правоохоронці не квапляться з цим щось робити, ніби так воно і треба", – ідеться на відповідній сторінці у Facebook. Формально Нацдружинами опікується цілком легальна партія "Національний корпус", яку очолює відомий екс-командир полку "Азов", народний депутат Андрій Білецький (не входить до жодної парламентської фракції). Водночас та сама "присяга Українській Нації" відбулася на Майдані за явно сприятливого ставлення як місцевої влади, так і правоохоронних органів – інакше кажучи, усе було санкціоновано згори.

При цьому Нацдружини зовсім не відлічують свою історію з цієї акції, як і досі думають чимало критиків у соцмережах. У різних містах України осередки цієї структури діють досить давно – хоча, як правило, їхня чисельність обмежується кількома десятками осіб.

Що справді викликає запитання, то це – статус Нацдружин. На тій же сторінці в ФБ сказано (даруйте за розлогу цитату) таке:

"За останні дні ми отримали багато питань у форматі "Навіщо потрібні Нацдружини у мирних містах України?" Лише три новини за останню добу:

- Київ: стрілянина з вогнепальної зброї у Шевченківському районі столиці; один чоловік убитий, інший поранений.
- Київ: стрілянина біля будівлі Святошинського суду; троє поранених.
- Харків: вибух біля супермаркету; пенсіонерка з рваною раною стегна, дитина 2016 року народження з пораненням голови зараз у лікарні.

Ось як працюють усі реформи, вся "безпека", що гарантуються державою українським громадянам. Тому чоловіки, які не хочуть, аби на місце вищеозначених осіб потрапили їхні близькі, масово йдуть до Національних Дружин вже рік поспіль".

Проте як саме і на яких підставах "дружинники" збираються відвертати чи припиняти ті ж злочини, вчинені з використанням вогнепальної зброї? Як фізична особа, "дружинник" може, в рамках українських законів, мати право на зберігання та носіння зброї (до речі, Нацкорпус послідовно виступає за легалізацію володіння "вогнепалом"). Але ніяк не може мати жодного права на превентивне застосування насильства чи обшуки громадян або приміщень. Це – прерогатива правоохоронних органів.

Мало того, ч. 1 ст. 260 Кримінального Кодексу України прямо говорить: "Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією майна або без такої". А примітка 1 до цієї статті роз’яснює: "Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка".

Очевидно, Нацдружини під це визначення цілком підпадають.

Щоправда, є ще й закон "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону". Саме його, очевидно, мав на увазі радник глави МВС Іван Варченко, коли заявив, що громадські організації "мають право здійснювати охорону громадського порядку спільно із співробітниками Національної поліції або Національної гвардії. Те, що зараз з’являються організації, які хочуть включитися у цей процес – це абсолютно законно".

Проте ст. 3 зазначеного закону стверджує: "Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Державною прикордонною службою України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування".   Як конкретно взаємодіють Нацдружини з правоохоронними органами, і тим паче – як саме вони взаємодіяли з ними при створенні (чого прямо вимагає закон), ні пересічним громадянам, ні навіть Facebook-активістам досі ніхто не пояснив. Щоправда, треба зазначити, що в запалі чергової суто емоційної кампанії "за" та "проти" майже ніхто цим і не поцікавився.