"Національні дружини". Між емоціями, діями і Законом

Піарники "Національних дружин", без сумніву, заслуговують на щедру премію від керівників організації - за масштабність рекламної кампанії, попри те, що тональність оцінок має найширший діапазон - від щирого захвату до категоричного засудження, страху і тихої паніки, але. Зрештою «усе, що не некролог, то – реклама».

Разом з тим, емоційне обговорення факту презентації згаданої ГО породжує низку питань, на частину з яких пропоную не емоційні відповіді.

1. Якщо молоді українці мають бажання стати на захист країни, громадського порядку чи охороняти державний кордон. Добре це, чи погано?

Відповідь очевидна. Звичайно, добре! І тут дискусії не потрібні.

2. Яким чином молода (або не зовсім молода) людина може реалізувати таке своє благородне бажання?

Є два шляхи.

Перший – піти на службу до Збройних сил, Національної поліції, Національної гвардії, Прикордонної служби, Служби безпеки чи інших воєнізованих та правоохоронних структур.

Другий: у вільний від роботи час, у режимі громадської, волонтерської роботи, здійснювати окремі види правоохоронної діяльності. Конституція та закони України гарантують таку можливість кожному громадянину.

3. Чи мають право хлопці в одностроях збиратися і проводити свій захід, у центрі Києва, на Хрещатику, а після того усі разом марширувати  містом?

Так, мають право. Українці, як громадяни демократичної та правової держави мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (Конституція України, ст.39).

4. Чи потрібно боятися подібних демонстративних заходів?

Боятися? – в жодному разі! Але бути уважними до соціальної активності молоді – так, обов’язково!

По суті кожен масовий захід, а особливо хода, ставлять собі за мету продемонструвати силу і згуртованість. При цьому не обов’язково в ній має брати участь лише молодь. Думаю, і за часів Кучми і за часів Януковича, представники тодішньої влади не раз тремтіли від страху, спостерігаючи за демонстраціями опозиції, які складалися з десятків тисяч людей різної статі, віку та статури. Були в нашій історії й більш молодіжні перфоманси, схожі на цей. Наприклад – марші «Свободи» чи футбольних фанатів. Нічого унікального.

Більше того. Зовсім нещодавно мільйони українців аплодували сміливцям в одностроях, які готові були взятися за небезпечну роботу – захищати Батьківщину від ворога. І тоді були демонстративні марші на Хрещатику. У нас барвиста, а не чорно-біла історія, а також добра пам'ять.

Так, справді, весь цивілізований світ, а особливо Європа, справедливо остерігаються повторення трагічних сторінок минулого з розгортанням нацистських рухів.

У нинішній Україні реалізувати цей сценарій неможливо.

6. Чому неможливо?

На те є, як мінімум три причини:

Перша. Учасники наявних громадських формувань, об’єднань та організацій декларують свій патріотизм. Порушувати закон, вчиняти злочини, руйнуючи позитивний імідж своєї країни, – це не патріотично.

Друга. У нас з кожним днем стає все більш досвідченим і зрілим громадянське суспільство. Воно не дасть жодній політичній чи громадській організації здійснювати діяльність на шкоду країні. Воно не підтримає таку організацію ані участю в ній, ані морально, ані матеріально. У разі ж, коли хтось з патріотів, в силу своєї молодості або з інших причин, помилятиметься у своїх поглядах та діях, доросле громадянське суспільство України з усім педагогічним тактом допоможе молоді правильно зорієнтуватися в житті.

І, нарешті, - третя причина. У нас принципово інша, аніж на початку 2014 року, значно міцніша духом і тілом правоохоронна система. З патріотичною психологією, цінностями, тверезим розумінням Закону і Справедливості. Зі 110 тисяч наявних поліцейських близько 40 тисяч мають досвід бойових дій. Такий же досвід мають понад 30 тисяч з 60 тисяч бійців Національної гвардії.

Правоохоронна система України не дозволить діяти в Україні незаконним мілітарним та парамілітарним структурам.

Ніхто не дозволить створювати альтернативну державу чи альтернативну правоохоронну систему.

7. На яких підставах не дозволить?

Тому, що Конституція України прямо забороняє створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом (Ст.17), а також забороняє мати воєнізовані формування політичним партіям та громадським організаціям (Ст.37 Конституції України)

Крім того, учасникам громадських та політичних процесів варто пам’ятати, що «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються» (Конституція України, ст.37).

Нарешті, Кримінальний Кодекс України встановлює сувору відповідальність за створення незаконних воєнізованих (від 2 до 5 років позбавлення волі) та збройних (до 15 років ув’язнення) формувань (ст..260 ККУ)

8. Чи можуть громадяни України створювати громадські формування з метою захисту громадського порядку?

Так, можуть. Конституція України (ст. 36) надає право кожному громадянину створити або брати участь у роботі громадської організації, а спеціальний Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону», прийнятий у 2000 році, встановлює особливості такої діяльності і процедуру отримання громадським формуванням права на її здійснення.

Згідно цього Закону таке громадське формування має діяти на основі Положення (Статуту), який «узгоджується з  керівництвом  відповідного територіального  органу Національної поліції, підрозділу Державної прикордонної  служби  України, а також виконавчого органу ради, на території якої діятиме це громадське формування». Після вироблення Статуту громадське формування має зареєструватися у статусі юридичної особи в органах юстиції.

Членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть бути громадяни України,  які досягли 18-річного віку.
Вони можуть здійснювати діяльність за місцем реєстрації «лише  після  проходження  відповідної  правової та спеціальної підготовки  в  органах Національної поліції, підрозділах Державної прикордонної  служби України і одержання  в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування та нарукавної пов'язки…» 

Поліція здійснює перевірку таких бажаючих на предмет дотримання самими ними законів. «Не можуть  бути  членами  зазначених  громадських  формувань особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не  знята  або  не  погашена  у встановленому законом порядку,  та раніше засуджені за умисні злочини,  хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію…» (Ст.12 ЗУ «Про участь громадян…») Таких формувань в Україні, сформованих за територіальною ознакою, ще напередодні Революції Гідності було понад 15 тисяч. Відтоді, впродовж 2014  року їх виникли ще сотні, коли не тисячі. 

Навесні 2014 року, коли міліція була деморалізована революцією і сиділа на глибокому шпагаті, у багатьох містах на півдні та сході України громадські формування брали на себе відповідальність за дотримання порядку на вулицях і протидію «Русской вєснє». За що їм - дяка від українського народу.

2018 рік, на щастя, принципово відрізняється від початку 2014. І дії та акценти в роботі держави і громадськості мають бути логічно обґрунтованими та розумними.

Такого сенсу чергувати на вулицях та створювати ефект присутності, як це було в перші постреволюційні місяці, зараз немає. А от бути готовими сприяти правоохоронцям під час проведення масових заходів чи надзвичайних ситуацій точно буде не зайвим.

І ще важливо. Законодавство України передбачає політичну нейтральність правоохоронної системи. Логічно, що політична заангажованість формування з охорони громадського порядку, теж є неприпустимою.

9. Чи обов’язково для того, щоб захищати Закон і громадський порядок, ставати членом громадського формування?

Ні, не обов’язково! Кожен громадянин має право реагувати на порушення закону і вимагати припинення незаконних дій.

10. Навіть затримати злочинця?

Так! Ст. 207 Кримінально-процесуального Кодексу України надає кожному право на т.зв. «цивільне» затримання осіб (крім суддів та народних депутатів), але лише «при вчиненні ними або замаху на вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні».

Той, хто здійснив таке затримання, «зобов’язаний негайно доставити затриману особу до уповноваженої службової особи (в поліцію) або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення».

Тут надзвичайно важливо правильно кваліфікувати подію, свідком якої ви стали, і роль в ній фігурантів. Переконатися, що є чіткі ознаки кримінального правопорушення з боку конкретних осіб і лише тоді діяти.

Інакше – ризикуєте самі стати правопорушником і нести відповідальність за порушення прав інших людей.

11. Навіщо держава дозволяє громадські формування на захист громадського порядку? Хіба правоохоронні органи самі не здатні справитися?

Ідея залучення громадськості до охорони громадського порядку не нова. Ще на початку 19 століття, у 1829 році, тодішній міністр внутрішніх справ Великобританії Роберт Піл дійшов висновку, що залучення народу (громади) до здійснення правоохоронної діяльності дозволяє в рази збільшити ефективність правоохоронної системи. Він стверджував, що поліція завжди повинна підтримувати відносини з громадськістю, забезпечити максимально співпрацю з нею і відповідно отримати громадську повагу, бо це необхідно для досягнення поліцейських цілей.

Відтоді залучення громадськості до здійснення правоохоронних функції відбувається практично в усіх країнах цивілізованого світу так. Так, зокрема, у тій же Великобританії, члени громадських організацій, які допомагають поліції, отримали назву спеціальних констеблів.

Громадські формування з правоохоронними функціями поширені в Японії, де їх існує понад 1200 (за кількістю поліцейських районів у країні). Такі формування є в Австрії, Бельгії, Ірландії, Італії, Швейцарії, Данії, Нідерландах, Німеччині, Швеції, Франції та інших держав. Ось, наприклад, в Ізраїлі за чисельності штатної поліції 28000, ще понад 35 тисяч громадян є добровільними помічниками поліції.

Цивілізований світ формулює мінімум три переваги від такого залучення. По-перше, це дає можливість заощадити державний бюджет, оскільки робота добровільних помічників здійснюється на волонтерських засадах. По-друге: це дозволяє охопити правоохоронними послугами одночасно ширшу територію і скоротити час реагування. Нарешті, по третє, така співпраця серйозно підвищує правосвідомість рядових громадян.

А ще цю співпрацю розглядають як можливість попередньої підготовки молодих кадрів до служби в поліції чи інших правоохоронних органах..

12. А якщо вони замість правоохоронної роботи почнуть здійснювати злочини, насильство проти громадян?

Тоді така організація перетворюється в організоване злочинне угрупування. І нестиме сувору відповідальність за незаконні дії.

13. Чи мають право застосовувати зброю і використовувати її у своїй роботі?

14. Чи має стосунок до ініціативи створення громадських організацій МВС?

Міністру та співробітникам МВС є чим займатися у своїй роботі. Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна, Міграційна служби та Служба з надзвичайних ситуацій, сервісні центри – ось напрямки для застосування енергії з творення, реформ та модернізацій. У вільний від роботи час зайнятися створенням альтернативних громадських організацій? Хоча… Бурхлива фантазія «доброзичливців» вигадувала ще й не таке.

15. Чи мають право українці носити балаклави чи інші аксесуари, що ховають обличчя?

Мають. Проте:

Українці на фронті ще у 2014 році зняли балаклави, справедливо вважаючи, що захищати Україну потрібно з відкритим обличчям.

Так само, не приховуючи обличчя, слід проводити будь-які мирні заходи. Ховати обличчя може або негідник з підлими намірами, або той, кому соромно за свої дії, або боягуз. До речі, зверніть увагу: більшість підготовлених злочинів, які здійснюються в Україні, чи то замовні вбивства, чи то викрадення авто, чи то грабунки, здійснюються особами, які ховаються за глибокими капюшонами, шаликами чи балаклавами.

Крім того, Європа послідовно рухається до заборони закривати обличчя в громадських місцях. Не рахуючись навіть з релігійними міркуваннями, вважаючи, що питання релігійних традицій є другорядними, порівняно з питаннями безпеки. Низка європейських країн заборонили носити в громадських місцях одяг, який ускладнює ідентифікацію особи: хіджаб, нікаб, чадру чи паранджу.

З метою врахування терористичної небезпеки в Україні варто врахувати цей досвід європейських країн. Навіть при тому, що будуть неминучі асоціації з «законами 16 січня».

І наостанок - ще одне місце, яке потребує  роботи законодавця.

Вважаю, що необхідно змінити визначення воєнізованого формування у Примітці до ст. 260 Кримінального Кодексу. Згідно неї це «формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка».

Як на мене, під ці об’єктивні прикмети цілком потрапляє практично кожна дитяча дворова команда з футболу, що певною мірою профанує цю норму закону. В той же час, норма з чіткими ознаками воєнізованого формування - необхідна, враховуючи виклики, які стоять перед воюючою країною.