Колективний крик. Про нову книжку Артема Полежаки

Вийшла в світ нова книга Артема Полежаки - "Навісні пісні". Нагадаю, що попередня його ж книга - "Вірші про життя" - з'явилася близько року тому і вже повністю розкуплена.

 Книги ці різні. Якщо перша - це така собі сповідь поета-хулігана з усіма, як прийнято говорити, наслідками - пияцтвом, сексом, невдалою любов'ю, гіркою самоіронією і тугою по швидкоплинному часові, то нинішня книга - явище зовсім іншого порядку.

 Ні - притаманна Полежаці іронія, гумор і здатність помічати недоліки навколишньої дійсності нікуди не поділися, стиль його залишився колишнім. Починається книга з опису таких же пригод автора, які були і в першій книзі:

 "Тим часом//Підходить//Дехто лисиий//Слів п'ятерней навідліг роздерши//Менталом замуляну творчу містерію,//Пидходить//І каже,//Допивши рештки://-"Купідон"закривається. Пішли в "Бактерію".

 Є тут і всі подробиці розгульного, хмільного життя поета - то він прокидається в ліжку з дівчиною, яку мало пам'ятає, то знову ж гірка самоіронія - "И ты, спивающийся поэт" (хоча, наскільки мені відомо зараз Полежака не п'є зовсім і це важливо підкреслити ), то визнання "хлопця боязкого десятка", який не наважується залицятися до дівчини.

  Все це смішно, все це добре і легко читається, але, на мій погляд, не головне; ми все це любимо, але все це ми вже читали. У новій книзі Полежака зміг досягти іншого - піднятися на таку висоту щирості й проникливості в поетичному описі війни і тих жахів, пов'язаних з війною, як, на мене, за ці 4 роки не вдавалося нікому. Причому робить він це як у своїй іронічній манері: "Ой ти, мотлох//Генетичний,//Та й зі східной сторони//Ти навіщо//Мене кличеш//До кровавої війни?", так і в абсолютно серйозних текстах, які викликають заціпеніння і мороз по шкірі від відчуття реальністі того, що відбувається: "В дверях зявляється друг Сивий//І з ним ще декілька добровольців://Вибачте, в нас сьогодні 200-й//Ми там тихенько пом'янемо хлопця". У текстах Полежаки відчувається той самий "Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на Грані двох світів творити нове життя": "Там, де меч точив об камінь//Молодий сармат,//Там айдарєць-харків'янин//Чистить автомат.//Де хозарська натягала//Тятиву рука,//Там азовєць, хлоп бувалий//Б'є с ПЗРК".

 Артем Полежака багато бував на фронті для підтримки бойового духу фронтовиків, прекрасно розуміє і важливість добровольчого руху в країні: "Братове-братове,//Не треба зрадойбить://"За що ж ми проливали//Нашу кров?"//Що нам багнет ворожий,//Допоки насторожі//"Донбас", "Дніпро"//"ПС", "Шахтар",//"Азов?" 

Книга Полежаки - не просто поетична збірка. Його книга - колективний крик і плач українців в умовах четвертого року війни і бездіяльності влади. Майже у кожного тепер є або родич, або знайомий, або знайомий знайомого, який загинув на фронті.

 Але плач це не жалісний, а грізний - з обіцянкою помститися окупантам, з вірою в перемогу і надією на допомогу Бога у війні: "В небі Ангел-охоронець//Розпростер крило,//Буде так віднині й прісно-//Так завжди було".