О скорби и гордости

Вчера я увидел много слез – женских, детских и даже – мужских.

Это были слезы скорби, и одновременно – гордости за своих детей, отцов, мужей, братьев… и за своих однополчан…

С начала «необъявленной войны» на Донбассе в Национальной гвардии Украины сложилась традиция – вручать посмертные государственные награды родственникам погибших именно в Киеве, в Главном управлении НГУ. «Первые лица» Нацгвардии при этом не просто «исполняют ритуал», они СМОТРЯТ В ГЛАЗА, они уточняют – чем можно помочь… 

Во время четвертой по счету церемонии, приуроченной к Дню украинского добровольца, заместитель командующего НГУ генерал-лейтенант Николай Балан вручил ордена родственникам девяти гвардейцев. Шесть из них – из батальона «Донбасс», четыре – ранее проходили службу во внутренних войсках МВД…

Мне особенно запомнились слова сына солдата Игоря Туркова, Олега – о своем отце: «У него была мечта. Он постоянно говорил, что мечтает видеть Украину – зеленой, красивой, прогрессивной. С этой мечтой он ушел на фронт. Я хочу сказать – с нами Бог…».

Охотно публикую текст своего молодого коллеги (с небольшими моими дополнениями) – о девяти героях:

«Випускник окремого факультету внутрішніх військ МВС Національної академії Прикордонних військ України старший лейтенант запасу Сергій Сиротенко влітку 2014 року добровільно пішов захищати Україну у щойно сформований батальйон НГУ «Донбас», брав участь у боях в районі міст Артемівська, Попасної, Іловайська, Дебальцевого, Широкиного. Під керівництвом Сергія Васильовича у Широкиному було захоплено ворожу бойову машину піхоти та кілька схованок із боєприпасами. 1 листопада 2017 року розвідувальна група на чолі із заступником командира батальйону майором Сиротенком виконувала бойове завдання у районі міста Мар’їнки, висунувшись вглиб окупованої території. Під час подолання мінно-вибухових загороджень сталося непоправне: життя Сергія Васильовича обірвав вибух протипіхотної міни. Під час цього інциденту також дістав численних осколкових поранень водій-санітар батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України старший солдат Станіслав Курбатов, який помер у госпіталі наступного дня. Станіслав Вікторович проходив військову службу за контрактом у лавах Національної гвардії України з весни 2017 року, встигнув зарекомендувати себе добре підготовленим, хоробрим та старанним військовослужбовцем, що неодноразово діяв на лінії зіткнення, пильно ніс службу на блокпостах, забезпечував перевезення поранених. Наказом командувача НГУ майору Сиротенку посмертно присвоєно військове звання «підполковник», його з військовими почестями поховано у Черкасах, старшого солдата Курбатова – у місті Ізюмі Харківської області.

Указом Президента України Сергій Сиротенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно), Станіслав Курбатов – орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Кавалерами ордена «За мужність» – на жаль, посмертно – також стали ще сім воїнів Національної гвардії України.

Під час виходу з «Іловайського котла» в серпні 2014 року поклали свої молоді життя за Україну бійці батальйону «Донбас», солдати резерву командир інженерно-саперного відділення Олексій Затилюк та його бойовий побратим – далекомірник-номер обслуги Дмитро Карбан. На службу у військовому резерві НГУ хлопці були прийняті влітку 2014 року, незабаром їх було направлено до району проведення антитерористичної операції на сході України. Під час боїв за місто Іловайськ Олексій Олександрович та Дмитро Сергійович хоробро обороняли позиції підрозділу, відбиваючи атаки ворога. Коли колона батальйону потрапила під обстріл, солдати резерву Затилюк та Карбан дістали смертельних поранень. Понад три роки тривали пошуки, весь цей час Олексій та Дмитро вважалися зниклими безвісті та восени 2017 року після завершення ідентифікації за тестами ДНК Олексія Затилюка було перепоховано у Харкові, а Дмитра Карбана – у рідному місті Часовому Яру.

Коли взимку 2015 року у селі Логвиновому, що на Донеччині, колона підрозділів Збройних Сил та Національної гвардії України потрапила у ворожу засідку, обірвалося життя ще двох гвардійців батальйону «Донбас»: солдатів Володимира Самоленка та Ігоря Туркова. Володимир Іванович Самоленко у 1990-х роках проходив службу за контрактом у окремій бригаді НГУ з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав в Україні, у складі «Донбасу» він відзначився у боях за Іловайськ: ризикуючи життям, врятував з-під ворожого обстрілу вантажний автомобіль із боєприпасами, при цьому діставши осколкове поранення у передпліччя, після лікування повернувся до підрозділу. У тому ж серпні 2014-го до лав батальйону вступив Ігор Леонідович Турков, відомий у Дніпрі як керівник релігійної громади та директор благодійного фонду. Під час 5-годинного бою у Логвиновому Володимир Самоленко загинув, а Ігор Турков дістав тяжких вогнепальних поранень у руку і ногу. Коли ввечері бойові побратими почали відходити, виносячи поранених, Ігор Леонідович зголосився прикрити вогнем відхід однополчан, попросивши залишити йому якнайбільше боєприпасів… Протягом тривалого часу вони вважалися зниклими безвісті. Після завершення експертизи ДНК солдата Самоленка на початку липня 2017 року було перепоховано у Києві, а солдата Туркова – в жовтні у Дніпрі.

Понад три роки тривали пошуки зниклого безвісті начальника служби радіаційного, хімічного та біологічного захисту – начальника служби екологічної безпеки донецького полку охорони громадського порядку НГУ майора Андрія Величка. У квітні-травні 2014 року Андрій Валерійович брав участь в охороні громадського порядку в Донецьку та обороні від проросійськи налаштованих мітингарів будівлі Донецької міської прокуратури, у одній із сутичок він дістав вогнепальне поранення руки. Бойовики захопили його у полон, звільнитися з якого офіцеру вдалося лише 17 липня того ж року, після чого він знову зник. На жаль, з’ясувалося, що ідентифіковані за тестами ДНК останки розстріляного чоловіка, знайдені у серпні 2015 року у лісопосадці між населеними пунктами Красногорівкою та Старомихайлівкою, належать майору Андрію Величку. Мати Андрія, старший сержант у відставці, яка, найвирогідніше, загинула разом із сином - досі числиться зниклою безвісті, батько - ветеран військової служби, помер від тяжкої хвороби, не дізнавшись про долю сина і дружини. У вересні 2017 року прах Андрія Величка було перепоховано у місті Сєверодонецьку…

Війна на Сході обірвала життя ще одного молодого воїна – старшого солдата Миколи Нічеги , бійця окремого загону спеціального призначення «Азов», у минулому – строковика внутрішніх військ МВС України. Від початку проведення антитерористичної операції протягом двох років служби Микола Леонідович брав активну участь у виконанні службово-бойових завдань, у жовтні 2016 року в районі міста Мар’їнки група бійців загону «Азов» потрапила в засідку сепаратистів, внаслідок підриву на міні старший солдат Нічега загинув. Похований у рідному Кривому Розі.

Заступник командира окремого загону – командир розвідувально-пошукової групи спеціального призначення окремого загону спеціального призначення Західного ОТО Національної гвардії України підполковник Олександр Бойко. Олександр Олександрович закінчив Одеський інститут сухопутних військ, протягом десяти років проходив службу у 8-му окремому полку спеціального призначення Збройних Сил України, у квітні 2015 року підполковник Бойко перейшов до лав НГУ. Від початку антитерористичної операції на Сході України брав участь у бойових діях, під час розвідувального завдання затримав російського офіцера-розвідника, що допомагав незаконним збройним формуванням, виявив місце дислокації ворожого польового табору на 1500 осіб. У червні 2017-го розвідувальна група під керівництвом підполковника Бойка потрапила у засідку в районі села Катеринівки, що на Луганщині, у ході бою Олександр Олександрович вміло керував вогнем групи та організовував вихід особового складу з оточення, проте дістав тяжких поранень, від яких помер. Похований у Хмельницькому, рішенням міської ради присвоєно звання "Почесний громадянин міста Хмельницького" (посмертно). Також посмертно підполковнику Бойку присвоєно чергове військове звання «полковник».

Старший лейтенант Олександр МАЛЬЦЕВ.»

Больше фото - ТУТ... (авторы - старшие лейтенанты Алексей Павлюк и Руслан Андрусив).