Про гидливість як здорову реакцію

Кіно.

І, як після кожного кіно - ідуть рецензії. Спочатку від офіційних критиків, потім - від звичайних глядачів. У когось захоплення роботою спецслужб. У більшості - розгубленість:

- А в чому нажопка? А де подвох?

І майже у всіх оцих думаючих людей гидливість. Навіть на підсвідомості.

Чому гидливість? Адже "блискучу операцію наших служб завершено. Ви уявляєте, що було б, якби ці плани перевороту було виконано? Ви уявляєте собі ці 400 тисяч смертей?" І стадіони, стадіони перед очима, і криваві руки Віктора Хари постають історичним нагадуванням. І підвали, підвали, гори трупів, моря крові - і над усім цим диктатор, якийсь український піночет.

Та де ж якийсь? Це ж сама гадя і є піночет!

Я оце лікованіє народних мас пролистую. Воно мені нецікаве - як нецікава неперебірливість людей, які кушають гівно у цукерковій обгортці, та ще й нахвалюють, бо їм сказали, шо то саме цукерка, а не гівно.

А, ну, тоді ок. Тоді кушаємо.

Я вчитуюсь у тих, хто зараз виглядає здивованим. У кого - гидлива, слабка, недовірлива посмішка на обличчі. Я знаю, що вони зараз шукають відповіді і вчитуються у рідки, написані такими ж недовірами. Такими ж небораками від свого постійного перебування у стані пошуків нажопки. Подвоха. Наколки.

Учора я піймала відповідь в одній розмові. Вона часткова, звісно, повних відповідей ніколи не буває - але це відповідь.

Надія наша (а вона наша, як не крути, бо це і наш з вами продукт - ну, що ж, що висрали, те й маємо) - вона ж не була розумною ніколи. Ні, вона не дурна. Але таке, напівдитячий недорозвинений розум. Оці усі плани перевороту, вони виглядають бредом у пісочниці. Огидно, що саме цю Enfant terrible обрали для спецоперації. Розробляли, піддакували, формували докупи ту її маячню - і відео, яке нам представили, показує, що задача була досить нескладною.

Це - як "розвести" дитину, як знайти агента у божевільні, як посміятись над недалекою людиною.

Огидно це, братці.

А найогидніше у всьому цьому, коли такою "роботою спецслужб" підміняють справжню роботу по виявленню агентів. Справжню, серйозну, яка малась би вести у нашій країні протягом усих чотирьох років війни - і яка не ведеться, як і не велась.

І сідають на високі посади сепаратисти, колабораціоністи, беркутівці з заплямованими кров'ю руками. І працюють далі, як і працювали, високі офіцери із зв'зками з нашим ворогом - пожиттєвими зв'язками. І йдуть домовленості з ворогом - спокійні, відкриті домовленості. І сидять у верховній раді ті, хто у 14-му році стояв на мітингах "Путін, ввєді войська!", прикрасивши груди георгієвськими стрічками.

І я жодним чином не збираюсь захищати Надію Савченко - вона мені нецікава, як не була особливо цікавою й раніше.

Мене цікавлять люди у першу чергу.

Люди, які беззаперечно радіють цій "блискучій спецоперації" - яку нам показали поганою, чорно-білою фільмою. Якою підмінили справжню серйозну роботу по виявленню справжніх, дійсно небезпечних агентів Росії.

Неперебірливість.

Бажання схавати будь-яке кіно, хоч склепане на колінці, аби з хепі-ендом.

Ось що мене вражає у цій події та реакції на неї.

А також мене насторожує оце безпомилкове знання службами і владою свого народу. Оця безпомилкова стратегія - "та народ схаває будь-яку канхветку, аби була загорнута під "Тузіка". Було замовлення від влади - дати кіношку глядачу - служби замовлення виконали. народ лікує.

От в цьому наші служби майстри.

І саме це мене лякає найбільше.

А вас?