Як правильно нехтувати обов’язками: case for study від ГРД

Восени 2017 року закінчився відкритий конкурс до нового Верховного Суду. Вперше в процесі формування суддівського корпусу найвищого суду могла приймати участь громадськість. За задумом законодавця Громадська рада доброчесності в складі 20 осіб повинна була на волонтерських засадах сприяти Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (ВВКС України) у встановленні відповідності суддів (кандидатів в судді) критеріям професійної етики та доброчесності при проходженні ними процедури кваліфікаційного оцінювання. Відповідно до закону цю процедуру має пройти кожен працюючий суддя та кожен кандидат на суддівську посаду Верховного, вищих спеціалізованих та апеляційних судів.

Втім як би гарно все не виглядало на папері, перші підозри про те, що інтереси деяких членів Громадської ради доброчесності зводяться лише до особистого піару на темі резонансного конкурсу, виникли після першого ж мітингу громадськості під стінами ВККС України. Варто зауважити, що яскраві видовищні шоу та костюмовані вистави влаштовувались впродовж всього процесу проведення конкурсу. І до певної міри очікуваний результат досягався – пізнаваність окремих найактивніших членів та членкинь Ради, позиціонування своєї думки як істини в останній інстанції, плекання "зрадофільства", все це разом взяте слугувало гарантією постійної медіа-присутності. Але конкурс до Верховного Суду завершився. Тема стала не актуальною, запит ЗМІ на коментарі членів Ради почав стрімко падати.

Прогнозуючи такий розвиток подій, ще в жовтні 2017 року задумалась над питанням: чи є у Громадської ради доброчесності майбутнє після конкурсу до Верховного Суду? Так, сценарій під умовною назвою "прозаїчний" передбачав припинення існування Ради. Однак, як виявилось, жоден з трьох варіантів розвитку подій до кінця не врахував психологічну та емоційну незрілість громадського новоутворення. Громадська рада доброчесності "перевершила" всі очікування. 26 березня 2018 року на офіційному сайті Ради з’явилась заява про припинення участі ГРД у процесі кваліфікаційного оцінювання суддів, яка була обґрунтована відсутністю співпраці з ВККС України, ігнорування владою вимог суспільства щодо очищення суддівських лав, перетворення процесу проходження співбесід з суддями на "конвеєр".

Звучить пафосно, але не більше. В дійсності причини стрімкого демаршу окремих членів та членкинь Громадської ради доброчесності досить банальні. Закон встановлює дворічний термін повноважень членів Ради. З самісінького початку процесу формування Громадської ради доброчесності особи, які прагнути увійти до її складу знали цю обставину, а також те, що за їхню роботу держава не платитиме. Таким чином, висловлюючи ініціативу бути призначеними до Ради ці особи розуміли значення своїх дій та важливість виконання покладених на них законодавством повноважень. Одначе "забіг на довгу дистанцію" був до снаги не всім. Ряди Ради рідшали. Необхідність обов’язкового декларування своїх статків теж стала неприємним сюрпризом для багатьох "активістів". Зате суспільство дізналось, що до прикладу, маючи за плечима рік членства в Громадській раді доброчесності можна набути, наприклад, цінних паперів на суму майже 800 тис. грн та сміливо їх задекларувати. Звісно, якби так вчинив суддя, його б неодмінно запитали про джерело походження коштів. Але то ж судді, а це громадськість, яка їх оцінює. Feel the difference!

Бажаючих належним чином та ще й на безоплатній основі виконувати колись взяті на себе зобов’язання перед суспільством по сприянню очищенню судової влади від людей, не гідних звернення "Ваша честь!" меншало. А чому дивуватись? Після ейфорії під час конкурсу до нового Верховного Суду вони побачили, що вже в найближчому майбутньому доведеться працювати рівно в 15 разів більше! На другому етапі конкурсу до Верховного Суду Громадська рада доброчесності перевіряла всього 352 кандидати. Тепер, для порівняння, вдумайтесь в цифри: тільки кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді має пройти 5300 суддів з усієї України. Строки – обмежені. Далі на черзі кваліфікаційний іспит для кандидатів на посади суддів місцевих судів, другий конкурс до Верховного Суду, завершення конкурсу до Вищого суду з питань інтелектуальної власності, і нарешті, конкурс до Вищого антикорупційного суду. І хоча законопроект про антикорупційний суд поки що не передбачає участі Громадської ради доброчесності в доборі кандидатів в антикорупційні судді, однак поки нікому не відомо який вигляд матиме відповідний закон після внесення депутатами поправок та його ухвалення. Таким чином, можна констатувати, що навантаження в сфері очищення та оновлення суддівських кадрів колосальне і замість того, щоб належним чином скрупульозно підійти до організації своєї роботи та вжити ефективних заходів запобігання потраплянню до суддівських лав недоброчесних осіб, ЧАСТИНА членів Громадської ради доброчесності обрала мітингово-істеричний стиль спілкування. Ці члени Ради роблять вигляд, що не розуміють, що зупинення їхньої роботи означає, що вони прикривають негативну інформацію про суддів (!), яка за нормальної роботи ГРД могла б вплинути на результати оцінювання. Цікаво, що наразі кваліфікаційне оцінювання проходять судді апеляційних судів, серед яких є найближчі родичі деяких членів Громадської ради доброчесності. Але це чистої води співпадіння, адже доброчесність члена Громадської ради доброчесності не перевіряється.

Окремо звертає на себе увагу форма, яку обрала ініціативна група членів Ради, щоб припинити працювати: не скласти повноваження чи вийти зі складу Ради, а саме припинити участь в кваліфікаційному оцінюванні. Цікаво, що подібної опції законодавець не передбачив, оскільки стаття 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не містить жодного положення, яке б передбачало можливість правомочної (ч. 19) Ради не працювати. Уявіть що б відбулося з державою, якби всі органи вчиняли так, як Громадська рада доброчесності? Кабінет Міністрів України відмовився засідати, Верховна Рада України – приймати закони, суди України – розглядати справи. У кожного з цих органів теж знайдеться чимало невдоволення, проблем, які заважають працювати. Наприклад, ті ж суди! Навантаження, тиск, неякісне законодавство. Лишень уявіть. В Шевченківському районному суді м. Києва обліковується 42 посади судді, з яких фактично здійснюють правосуддя 26 суддів. Всього за 2017 рік до цього суду надійшло 55312 справ різних категорій, з яких 31120 – в порядку КПК України. І в ситуації недоукомплектованості та наднавантаження Верховна Рада приймає закон (так звані "правки Лозового"), яким весь масив клопотань від всіх слідчих департаментів, управлінь, відділів та відділень підлягає розгляду виключно слідчими суддями Шевченківського районного суду м. Києва. Завдяки активній позиції суддів, належній комунікації та добросовісності окремих народних депутатів колапсу в роботі правоохоронних та судових структур вдалось вчасно запобігти. Але головне інше. Чи чули Ви заяву суддів Шевченківського районного суду м. Києва про те, що вони припиняють здійснювати судочинство? Ні, не складають повноваження! А саме вчиняють так, як вчить цьому всіх громадськість, що наділена повноваженнями інспектувати цих самих суддів – припинити участь у процесі! Ні? Не чули. І навряд чи почуєте. Бо за такі дії неминуче настає відповідальність. У всіх органів. Окрім Громадської ради доброчесності. Вона наділена особливим статусом, точніше особливо дефектним.

Про неналежне правове регулювання питань створення та діяльності Громадської ради доброчесності написано та сказано чимало. Варто визнати, що виною всьому є недальновидність законодавця. Адже перед тим, як впроваджувати концепт ГРД в тіло закону, варто було підрахувати ймовірне навантаження та спрогнозувати, що члени Ради будуть працювати не один раз на місяць протягом трьох годин, а щоденно і по 8-10 годин в окремі найдовші періоди життя, що для забезпечення їх роботи потрібен технічний персонал, приміщення, і час, щоб заробити на життя. Адже волонтерство це завжди безоплатна діяльність. Чи не завжди?)) Де автори цієї "блискучої" законодавчої ініціативи? Чому вони заховались? Хто відповідальний за ігнорування прогнозами довгострокових наслідків?

На кожному заході, присвяченому проблематиці функціонування Громадської ради доброчесності неодноразово звертала увагу присутніх експертів та юристів на проблемі відсутності зворотного зв’язку між членами ГРД та громадськими організаціями, які власне делегували їх до складу Ради. Нещодавня заява Тараса Шевченка – керівника ГО "Центр демократії" щодо неприпустимості відмови Громадської ради доброчесності від повноважень, яскраве тому підтвердження. Очільник громадської організації, яка делегувала своїх представників до складу ГРД висловив слушну думку про те, що: "члени Ради, хоч і не отримують заробітної плати, однак є не просто "громадськими активістами", вони значно ближче до осіб, які є на "публічній службі"…Просто відмовитись означає зробити послугу недоброчесним". Крім наведеного, пан Шевченко констатував відсутність механізмів впливу на делегатів від громадської організації. Якщо кількість таких заяв керівників громадських організації збільшуватиметься, поведінка діючих членів Громадської ради доброчесності все більше нагадуватиме ексцес виконавця. В такому разі, будь-яке ототожнення цих осіб з громадянським суспільством буде недоречним, тому що за аналогією навіть кримінальних закон передбачає в такому разі персональну відповідальність виконавця.

В наведеному контексті виникає ще одне резонне питання: хто саме з членів Громадської ради доброчесності персонально саботує її роботу? Можливо, настав час суспільству побачити своїх "героїв" та не прикриватись колективом?