ПРАВДА ПРО ШИРОКИЙ ЛАН

Як тільки у країні тане сніг чи українські чорноземи заливають рясні дощі, обов’язково щось стається на наших військових полігонах. Щоправда, воно «стається» здебільшого в уяві окремих блогерів чи медійників, аніж має реальну підставу до сприйняття полігонного бруду та боротьби військових із наслідками негоди як вселенської катастрофи. Чому вкотре «Широкий лан» потопав у хвилі обурених меседжів та постів і чи все так погано, як кажуть їхні автори, і вочевидь неабиякі знавці теми, я вирішив пересвідчитися сам – поїхавши до одного з найбільших у країні навчальних центрів. Отже – знову про «Ширлан».

ДИМ ЗАВШЕ ВИЩИЙ ЗА ВОГОНЬ

Звісно, диму без вогню не буває. Так, у табірному містечку полігону навчального центру, де тимчасово «розквартирувалася» на відновлення і вишкіл 92-га окрема механізована бригада, сталася трагедія – згорів намет із людьми. Але вже попередньо відомо, що це прикрий і драматичний випадок, в якому фатальну роль відіграв людський фактор. Жертв і каліцтв можна було уникнути, якби військовослужбовець, котрий мав чергувати попід буржуйкою, не вдався до речі, про яку від початку війни, та й раніше, відомо безліч жахливих історій. Він чув і знав, що розпалювати дрова чи «допомагати» розгорітися згаслому вогню в таких пічках, нахлюпавши всередину бензину, категорично не можна. Бо так вимагають правила, які, як відомо, дуже часто пишуть кров’ю. Цю трагедію визначало не місце, а люди. Щось подібне ставалося й раніше, знову таки, не через пічки чи «горючі» намети, а через незбагненну самовпевненість та відверте нехлюйство елементарними пересторогами. Так само згорають десятки хат по всій Україні впродовж опалювального сезону, коли їхні господарі ллють гас, бензин або розчинники на дрова у печі чи каміни. І стається горе. Який тут висновок і втіха для нас? Потрібно повсякчас вчити людей, нехай навіть інколи це завдання видається сізіфовим. Втіха в тім, що оборонне відомство має розробки сучасних табірних модульних наметів. Українські підприємства за участі Міноборони налагодили виробництво вогнетривких тканин для наметів на заміну брезентів. Торік у жовтні відбулася презентація нових польових наметів, що мають багатофункціональні зміни, і в сенсі убезпечення також. Їх поставки намічено розпочати вже цьогоріч. Зокрема, у них повністю замінено утеплювач, що має значно кращу теплопровідність і в спеку замінятиме кондиціонер. Водночас стартує процес відходу від використання відомих «буржуйок», якими активно послуговуються досі. Йдеться про ефективніші булер’яни зі значно ліпшою тепловіддачею. Вони економніші й безпечніші для наметів. Розроблено і теплові гармати, що працюють від електрогенераторів. Словом, зміни відбуваються, але, погоджуюся, не так швидко як треба, і як хочеться. Це питання значного фінансового ресурсу й часу. Тому не варто панікувати, знову шукаючи приводів до «зради» – давайте краще подивимося, як живе тепер боєць у таборі «Широкого Лану», неподалік якого зростає сучасне казармене містечко, і які загалом є успіхи та проблеми у згаданого навчального центру.

Перший висновок від екскурсії локацією, де розмістилися підрозділи 92-ї ОМБр, був такий. Поки дехто в соцмережах, телеефірах кричить про зраду, багнюку й фоткається в калюжі, більшість військовослужбовців бригади налагоджують побут: підсипають доріжки трісками, корою, піском і навіть узялися за ландшафтний дизайн стежинок. Бруд, звісно є – але його в таких умовах неможливо уникнути. Хто служив, той знає. Проте більшість доріжок полігонного табору викладена капітальними бетонними плитами. Вони тут – основні «магістралі» пересування. Піхотинцям щодня привозять дрова – їх розбирають, а чергові розносять по наметам. Там вони підсихають, поки допалюють попередню партію. За якусь добу дрова стають готовими із тріском згоріти в «буржуйці». У наметах тепло – навіть дуже. Коли надворі набігало максимум +5 за майже 100% вологості, всередині можна було, вибачте за подробиці, дефілювати в спідньому. Мені вдалося завітати в кілька наметів і у кожному з них на чолі з’являвся піт – настільки було тепло. І що важливо – сухо. Долівкою тут слугують дошки або ж піддони.

А навколо сновигали бойові машини, довозячи хлопців до навчальних місць – відновлення бойових спроможностей частини триває навіть тоді, коли диванні експерти лякаються від власних же страхів, заливаючи сльозами монітори. Наша армія готується воювати в будь-яких умовах. До речі, потреба у тривалому перебуванні в табірних умовах на «Ширлані» відпаде – неподалік до кінця року мають збудувати сучасні казарми із необхідною інфраструктурою.

НА ВІЙНІ НЕ ІСНУЄ ПОГАНОЇ ЧИ ХОРОШОЇ ПОГОДИ. ВОНА ЗАВЖДИ – «ТАКТИЧНА»

Звісно, перебування в табірних умовах не завше кращим чином впливає на психіку військових. І тут є, де розвернутися відповідним фахівцям. Дуже добре, що саме на полігоні вдалося зустріти заступника командувача Сухопутних військ ЗС України з морально психологічного забезпечення генерал-майора Олександра Голоднюка.

–  Чи пов’язані морально-психологічні кондиції військовослужбовців та їхнє перебування на полігоні? – поцікавився я в Олександра Миколайовича.

–  Серед військовослужбовців 92-ї ОМБр, яка прибула до «Широкого Лану», провели опитування аби з’ясувати чинники впливу на їхню морально-психологічну сферу. Останню за десятибальною шкалою ми оцінили показником, трішки вищим 7 балів. Це цілком нормально. Проте, є особливості. Негативно на душевному стані військових позначається тривале перебування у відриві від родини і свого дому. Певну депресивну нотку вносить і сезонний, погодний фактор – вологість, бруд, холод. Зауважу: бійців пригнічують більше не умови розміщення, а саме погодні негаразди. А щоб у людей був оптимальний настрій, їм треба відверто пояснювати, що їх очікує, створювати пристойний побут. Ви самі можете переконатися: тут у них прийнятні умови проживання, харчування й навчання. Людей варто слухати і вирішувати їхні проблеми. Саме з цією метою тут працюють офіцери морально-психологічного забезпечення.

–  Тобто, тут відпрацьовують не тільки нові методи навчання, апробують військову техніку, а й різні прийоми психологічного забезпечення?

–  Ця робота постійно змінюється і коригується. Багато що залежить від специфіки конкретної частини, її командування, настрою людей. Ми вимагаємо, що до виходу з району виконання бойових завдань відбувались комплексні обстеження особового складу, дослідження морально-психологічного стану військового колективу. Результати вкажуть нам, хто персонально потребує нашої допомоги, втручання чи реабілітації.

Донедавна ми дещо випускали з поля зору момент інтенсифікації роботи із сержантським складом. Торік цю прогалину почали заповнювати практично. Передовсім, акцентували зусилля на формуванні в сержантів лідерських якостей і практичних навичок. Розробили моделі поведінки й навчання, яке має проводити сержант-лідер, роль якого дедалі зростатиме. Позитив і в тому, що питання морально-психологічної підготовки інтегровано в систему бойового вишколу. Так, у процесі злагодження на рівні бригадних тактичних навчань уже застосовують посилені елементи психологічного впливу, щоб наблизити процес підготовки до імовірних бойових умов. Це кардинально відрізняється від того, як раніше ставилися у війську до психологічної готовності. Деякі командири й фахівці буквально сприймали цю роботу як низку монотонних, сповнених спеціальних термінів лекцій. Зараз усе інакше. Варто до автоматизму відпрацювати не лише дії військової людини зі зброєю, технікою, а й зафіксувати моделі практичних реакцій. Тоді вона матиме фактичну готовність до всього, що відбувається на полі бою. Прикра трагедія з пожежею в наметі показала: треба тренувати саме реакції. Адже в тій ситуації боєць нібито мав діяти зовсім в іншому алгоритмі. Нашим фахівцям справді тут потрібно більше працювати.

Заступник командира 92-ОМБр підполковник Олександр Луценко тим часом запевнив, що командування частини робить усе можливе, щоб особовий склад почувався у таборі в якомога комфортніших умовах.

–  Звісно, з огляду на погоду, тут був бруд. Тому ми підкопували й підсипали доріжки, протопили намети, просушили їх, тепер усе гаразд, – пояснює ситуацію Олександр Вікторович. – Люди вже почали заняття на полігоні, призвичаїлися морально. Бригада успішно проводить навчання, повертаючись із холодних полів у теплі намети. У всіх є змога помитися, нормально харчуватися. Найкращий вихід, аби уникнути сезонного бруду – це реалізація таких проектів, як теперішнє будівництво казарменого містечка на «Широкому Лані». З іншого боку, військовослужбовці повинні виконувати бойові завдання в будь-яких погодних умовах, що бригада успішно демонструвала в районі проведення АТО – не зважаючи на дощ чи сніг. Та й переміщення частини на полігон, облаштування табору, особливо в таких умовах міжсезоння, теж є своєрідним тренінгом для нас. Можливо, для когось це стрес, але його потрібно вчитися долати. Це функціонал військової людини.

Підняти настрій бійцям допомагають бригадні психологи. Такі, як офіцер-психолог ремонтно-відновлювального батальйону, котру попри молодість навіть старожили поважно називають Яною Євгенівною. Секрет такого її успіху простий – вона вміє вислухати і дати пораду, а також щодня бажає усім доброго ранку й цікавиться справами побратимів.

Мені цікаво було поспілкуватися із тими військовими, які вже мали досвід навчань на «Ширлані», аби довідатися їхньої думки про полігон. Головний сержант 3-ї танкової роти старшина Дмитро Погас, який у війську з 2014-го, зауважив: насправді полігонний бруд – не найстрашніше, що буває в армії.

–  Багнюка буває і на полігоні, і на передовій. Приїхали б ми влітку, в соцмережах верещали б про пилюку та спеку, – висловлює свою думку старшина Погас. – А для нас це просто один з різновидів «тактичної погоди». Повірте: багато що залежить і від рядового бійця, а не лише від командирів. І судити про бригаду лише за кількома постами в Інтернеті несправедливо. Навіть не бачу сенсу таких дописів, бо вони не відображають об’єктивної картини. Приміром, свій намет ми власними силами «підтягнули» до кондиції прийнятного побуту. Пішло на те буквально декілька годин. Це звична справа, бо на «нулях» побут таки залежить від індивідуальних зусиль кожного. А той, хто не хоче цим займатися, я більш ніж упевнений, у власному домі має відповідну картину. Згадую, як іще на строковій, у 1999 році, я проходив навчання на «Широкому Лані» – тоді умови тут були незрівнянно гіршими.

СУЧАСНЕ ВІЙСЬКО МАЄ БУТИ МОБІЛЬНИМ

Я був свідком того, як на полігоні проходили тактико-спеціальні заняття з підрозділами ППО 92-ї бригади та 1039-го окремого зенітного ракетного полку. Вони відпрацювали теми підготовки вихідного району, заняття стартових позицій, організації бойового чергування, відбиття повітряних ударів противника по визначеним цілям тощо. Особливо увагу приділяли протидії БПЛА. Зенітники кажуть, що віднедавна на «Ширлані» у процесі навчань почали застосовувати безпілотники. Це нова компонента, якої раніше не було. Пощастило навідати і локацію, де вишколювали оперативний резерв першої черги 56-ї ОМпБр у рамках одномісячного навчання. Резервіст Сергій Параскун з Миколаєва, який свого часу воював на Донбасі, зауважив: дуже добре, що у них тепер є час, аби покращити бойовий тонус – саме цього їм бракувало 2014-го.

–  Якщо солдат не хоче плавати в багнюкі, він відкидає сніг і засипає доріжки довкола намету чим завгодно – навіть трісками й гілками. На таку річ наказ не потрібен, – упевнений резервіст. – На передовій ми саме так і покращували власний побут. Кожен з нас має опікувати те місце, де перебуває. Тоді буде менше кризових ситуацій. І щоб сходити по дрова мені не потрібен наказ комбрига чи міністра – це наша внутрішня відповідальність. Дуже правильно, що триває створення резервних бригад, як і те, що резервісти навчаються і проходять злагодження у визначеному підрозділі. Так ми точно знатимемо, хто за що відповідає й чи підставить плече.

–  Коли бригади виходять на завершальну стадію підготовки, я хочу своїми очима бачити рівень їхньої готовності діяти в різних умовах бойової обстановки, – каже командувач Сухопутних військ ЗС України генерал-полковник Сергій Попко, який саме перебував на «Широкому Лані». – Щодо багнюки на полігоні… Противник не підготує нам комфортні умови війни. Ми повинні вміти витримувати екстремальні умови – від того залежить ефективність дій підрозділів. Тому, як би це боляче не було, ми активно практикуємо переміщення бригад з одного напрямку на інший, зокрема і полігонами. Прикро, що цю роботу не всі бачать, а витрачають сили на привертання уваги кр

У НОВЕ МІСТЕЧКО НА ЗЛАГОДЖЕННЯ ПЕРША БРИГАДА МАЄ ЗАЙТИ ВЖЕ ЦЬОГО РОКУ

У 2014-15 роках бригади виходили на полігони, їм визначали ділянки місцевості, де вони самотужки розгортали польовий табір, облаштовуючи побут фактично з нуля. Наразі на «Ширлані» є два наметові містечка, створені навчальним центром. Доріжки одного з них обладнано залізобетонними плитами, інше має щебеневе покриття. Бригади тепер приїжджають і фактично приймають до експлуатації повноцінні наметові містечка. Перед заходом сюди частини працюють дві комісії – центру і бригади, які обстежують табір, роблять свої зауваження. Коли все всіх влаштовує, бригада заходить на полігон. Після прийняття табору компетенція полігону формально закінчується. Але поки що є одна неприємна особливість «Широкого Лану». Від кінця жовтня й до квітня дається взнаки специфіка тамтешніх грунтів. Вода від дощів і талого снігу накопичується, довго не сходячи. Навіть меліоративні канали замерзають – для їх очистки треба багато людей, і не завжди це встигають зробити до приїзду бригади. Саме цієї весни тут стався такий от погодний казус, що спричинив суспільний «болотний» резонанс.

–  І як тут побороти природу? – запитую в начальника 235-го Міжвидового центру підготовки частин та підрозділів ОК «Південь» Сухопутних військ ЗСУ підполковника Юрія Дегтярьова.

–  Є досвід армій інших країн, як облаштовувати систему меліорації в таборах такого типу. Треба вивчати, залучати фахівців, щоб це робили не руками солдата, а професіонала, – відповідає Юрій Володимирович.

–  Але найкращий вихід – це будівництво казармених містечок на кшталт того, яке будується у центрі?

–  Так, звісно. Ми всі чекаємо, що цьогоріч містечко введуть в експлуатацію й перша бригада зайде на злагодження та навчання іще 2018-го. Будівництво там триває постійно. Торік у березні тут були лише котловани. А тепер усі 11 казарм збудовані й обшиті сандвіч-панелями. Тепер там переходять до внутрішніх робіт.

–  Що має змінитися із уведенням цієї першої черги сучасного казарменого містечка? Напевно поменшає проблем у вас, командирів бригад і волонтерів, які підтримують та опікуються частинами?

–  Головний очікуваний ефект – краще ставлення військових до вишколу і до полігонів, яким, будемо відвертими, потрібен зовсім інший імідж.

–  Як розвивається центр, які тут є проблеми?

–  Торік ми витратили 48 мільйонів гривень на закупівлю вітчизняного полігонного обладнання. Здебільшого, мішеневих установок. Приміром, щоб провести вишкіл з бригадою, потрібно від 1,5 тисячі до 3 тисяч таких установок. Закупили і системи об’єктивного контролю – зокрема, камери стеження. Нині 80% площі полігону перебуває в їхньому полі зору – вони допомагають контролювати навчальний процес. Цю систему розвиватимемо далі. Віднедавна з цією ж метою почали застосовувати квадрокоптери – як запозичення досвіду колег із НАТО. Зокрема, безпілотники там активно використовують під час танкових стрільб й інших видів бойової підготовки. Так можна в зручному масштабі спостерігати за діями підрозділів, краще убезпечувати навчання. 2018-го до нашого штату вводять центр імітаційного моделювання, на зразок того, що торік відкрили в Яворівському полігоні. Вже розпочато відбір фахівців для подальшого їх навчання. Але хотів би підняти одну важливу проблему. В Україні окремо фахівців для полігонів ЗСУ не готують. Питання відкрите досі. Так само потрібно відновлювати майстерні полігонного обладнання, бо у нас стає все більше сучасної техніки. А її треба ремонтувати й налагоджувати – наразі це здебільшого відбувається на заводах-виробниках, або відрядженими фахівцями. А це додаткові витрати.

Цього року ми запланували будівництво 150-метрового низьководного мосту. Ліс для того вже закуплено. Роботи плануємо розпочати у квітні, як розпогодиться. Фактично це буде навчання водночас для підрозділів, які його створюватимуть, і тих, які переміщуватимуться ним.