"Сфотографуйте мене для мами. Нехай побачить що у мене все добре"

"Сфотографуйте мене для мами. Нехай побачить що у мене все добре". Яскраво усміхнене, обличчя Лівші (лейтенанта Андрія Верхогляда), з юнацькими ямочками на щоках подорожувало високими владними коридорами та багатьма країнами: Верховна Рада України, Кабінет міністрів, Штаб-квартира НАТО в Брюсселі, станції київського метрополітену…

Це фото було зроблено на початку лютого 2017 року, на позиції "Орел" під Авдіївкою. Позицію названо на честь загиблого капітана Андрія Кизила – друга та однокурсника Верхогляда. За спиною Андрія – понівечені дерева. Він сидить навшпиньки не тому що втомився, а тому що простір над головою постійно прострілюється.

Рівно через рік, майже на тому ж самому місці ми робимо фото іншого Верхогляда – старшого на 8 років Дмитра. Зустріч була майже випадковою. Про перебування старшого брата в армії ми, до свого сорому, навіть не знали. Цю таємницю нам відкрила Женя Цвітанська, яка натрапила на Дмитра випадково, титруючи чергового героя свого сюжету.

Не скористатись такою нагодою ми не могли. Слово за слово – фотографуємо. Але от засада – де ж відома Верхоглядівська усмішка, де ямочки!? Дмитро – інший. Серйозний, розважливий, статечний. Але очі, очі - все одно однакові!!!

Саме ці очі впізнала дочка Дмитра, 3-річна Анжеліка.

Зустріч із пані Людмилою (мамою Дмитра та Андрія), Лесею (дружиною Дмита) та маленькою Анжелікою Верхоглядами була також випадковою. Вони просто підійшли до нашої команди в Житомирі і запитали, на яких зупинках розміщені інші фото бійців 95 бригади.

Це вже пізніше ми дізнались, що Людмила Петрівна спеціально їздила до Києва, фотографувалась з портретом сина на станції Хрещатик. І тепер вона приїхала до Житомира із Новоград-Волинського, звідки родом славетна військова династія.

Хочу подякувати пані Людмилі за її синів, за правильне виховання "звичайних" героїв, таких різних і таких однакових одночасно. Які ми є – заслуга насамперед наших батьків!