НАДВАЖКИЙ МІНОМЕТ: "ТЮЛЬПАН" ЧИ АВІАУДАР?

– Ви досі слухаєте телевізор?

– Вас зомбують... – лунає із вуст мокшанських пропагандистів.

І "розквітають" аж до неба українські чорноземи від "вигаданих" обстрілів північних "братів".

– У вас упереджене ставлення до росії...

– Це політичні розбірки, а простому народові це ж ні до чого... – нав'язливо нашіптує болотяний, мокшанський "змій"...

І здригається від "болю" українська земля Донбасу. Проростають  земляними стовпами, розпускаються смертельними пуп'янками бездонних вирв "чорні тюльпани", що пахнуть порохом і смертю.

– Здавалося що земля хитається під ногами, виривається із полону і втікає десь далеко... ген аж за небокрай – розповідає "Батя", очевидець жахливого обстрілу московинами українських позицій.

– Бліндаж рухався немов живий, ми вціліли якимось чудом. Нас ще врятувало, що між нами та місцем падіння міни був ярок, він і погасив частково вибухову хвилю. І цей "прихід" був на досить пристойній відстані від позицій... Мені навіть страшно подумати чим би все закінчилось впавши він ближче до нас.

– Капелан, там вирва з добрий будинок, – розповідає схвильовано воїн, спритно обминаючи якісь валуни, давніші вирви та фундаменти на руїнах колись жилих будинків...

Знову невеличкий ярок і перед очима постає якась сюрреалістична картина...Ніби земля, не витримавши лукавства і брехні про "режим тиші", провалилася – не вирва, а якесь провалля.

Дійсно, промайнуло в голові, їх (московинів) тут " немає",  де появляються вони, витає один дух смерті і руйнації.

– Це скоріш всього російський надважкий міномет 240-калібру, так званий " тюльпан", його призначення руйнація фортифікаційних споруд, – пояснює "Батя".

– Але один факт викликає сумнів, - продовжує боєць.

– Ми не чули "виходу", розумієте...? Якщо він працював навіть із максимальної дистанції, а це в межах біля 20-ти кілометрів, "вихід" ми мали б почути, це беззаперечно...

– Можливо-можливо - парирую я.

Хоча за ознаками ця велетенська воронка мені більше нагадує авіаудари нанесені мокшанцями в Сирії, а втім ?...

Повертаємося мовчазні і подавлені відчуттям смерті, що витає в повітрі,  у свідомості якийсь незрозумілий звук, то напевно стогін зраненої української землі.

Погляд зупиняється на яскравих квітах: червоні тюльпани на фоні одинокої стіни (все, що залишилось від зруйнованого будинку) – ніби символ майбутнього життя,  життя, що проростає із насіння котрим є кров наших синів, героїв сьогодення, українських воїнів, які так щедро зрошують спраглу землю українського Донбасу.

Тюльпани різні бувають: чорні "тюльпани" смерті і червоні тюльпани життя.