Фото без назви

- Не знімай його, він розвідник!

З такими словами ми стикаємось по декілька разів на день, працюючи на передовій. Проте там, де ми вже не вперше, нам просто знаками показують, чиї фото можна використовувати, а чиї - відкласти в архів на невизначений час. За 4 роки війни таких фото сотні: розвідники, снайпери, добровольці.

Того дня ми працювали з 24 бригадою. Об’їхали всю Жованку та Зайцеве, зустріли багато нових старих знайомих, поспілкувались із сержантом Колумбійцем, який відзначився захопленням у полон горлівського сепаратиста. Пройшлись багатьма позиціями.

Такої «щедрості» з боку військового керівництва ми не часто зустрічаємо, навіть за умов дружнього ставлення. Проте вже через деякий час, після відвідин 4 позиції, ми зрозуміли, що справжня мета цього об’їзду була зовсім не представлення геройський бійців «королівської піхоти». У той час, як ми ходили окопами, вишукуючи образи, командир зникав разом із керівниками підрозділу та щось обговорював.

І вже на зворотному шляху ми стали вимушеними свідками оперативної наради з керівником розвідки. Судячи з усього, Май доповідав «79» про зміни у дислокації противника. Це було якось дуже буденно: відійшли в бік, намалювали карту, обговорили переміщення сепаратистів. Всі данні ця впевнена в собі людина виповзала на животі. Таких людей Валерій Гудзь відбирав особисто – вони говорили однією мовою, мислили однаково, думали на перспективу. Саме тому, коли 72 бригада виходила з Авдіївки на ротацію, прапорщик Володимир Майборода перевівся до свого колишнього командира у 24 бригаду.

А вже через місяць, 8 квітня, Май загинув під час чергової рекогносцировки.

Оприлюднення фото з нашого секретного архіву – це завжди біль.