Боротьба за ветеранів. Кому це потрібно?

На минулому тижні були проміжні результати двох глобальних проектів, реалізованих в інтересах ветеранів АТО. Перший – це публічний запуск проекту Житомирського "Дому ветерана" у стінах Верховної ради, другий – Фестиваль вакансій для ветеранів АТО. Обидва заходи – мегазусилля, спрямовані на соціалізацію ветеранів. Про що мова. Ветерани україно-російської війни – люди соціально активного віку, досвідчені, патріотично високо вмотивовані, носії унікальних знань та навичок. В цілому в Україні було видано більше 300 тисяч посвідчень УБД. З великим скрипом почала працювати державна бюрократична машина, задарюючи кожне УБД пільгами (земля, безкоштовний проїзд, пільги на послуги ЖКГ тощо). Країна, яка вже зіткнулась із мільйонними аудиторіями "дітей війни", "чорнобильців", "афганців" сьогодні починає рахувати копійки у кишені для ветеранів АТО. В цьому вся порочна сутність пострадянської недореформованої системи соціального захисту. Це – об’єктивно, без #зради і #перемоги. Саме тому, ми говоримо, що такі підходи у нашому випадку – хибні, некоректні і навіть порочні. Ми не можемо дозволити собі "втратити" для держави ветеранську аудиторію, перетворивши їх на банальних реципієнтів соціальних послуг. Ці люди мають розвивати країну, формувати ВВП, бути прикладом і героями для молоді! І саме тому, ми працюємо у рамках проектного офісу створення міністерства у справах ветеранів, розуміючи, що така наша діяльність не буде схвалене однозначно позитивно більшістю тієї аудиторії, до думки якої ми прислухаємось.

Принцип "ветеран для ветерана" - рушійна сила всіх змін Цей принцип є базовим для усього комплексу методів, спрямованих на соціалізацію ветерана. Концепція Дому ветерана – по суті комунікаційна платформа. Мало хто з ветеранів готовий визнати, що у нього є проблеми с психологічною адаптацією та пройти відповідний курс зі спеціалістами. Саме тому, головне завдання волонтерсько-ветеранської команди буквально за руку привести таких ветеранів у цей простір та надати йому увесь комплекс допомоги (від медичної та психологічної реабілітації, до юридичних послуг та пропозицій з працевлаштування чи освіти). Окремо жоден із цих механізмів не спрацьовує на 100%. Боєць, який вийшов із умовної Промки, навіть пройшовши базові …надцять годин роботи з психологом, зовсім не гарантовано буде позбавлений ПТСР. В принципі слід розуміти, що війна у душі, серці український ветеранів та мізках ніколи не зникне. Але якщо ми говоримо про психологічну реабілітацію, слід чітко усвідомлювати, що це робота не тільки адресна із ветераном, але і обов’язкова сімейна терапія, і групова робота у середовищі побратимів. Одночасно з цим, відбувається і комплекс заходів із медичної реабілітації. Сьогодні ще не існує узагальненої статистики по медичних проблемах бійців і ветеранів. Але перебування на передовій в умовах постійних бойових дій – це серйозний негативний вплив на людський організм. Прийнято вважати, що 3 постріли із РПГ – гарантована контузія. Робота кулеметника у закритому приміщенні (в умовах міських боїв – це найпоширеніша практика) – 15 хвилин і та сама контузія та отруєння пороховими газами. А додайте до цього проблему з гепатитом, звичних прикладів антисанітарії – і вийде картина досить критична. Після умовної медичної та психологічної реабілітації, ветеран може бути готовим до працевлаштування. Не раніше. До речі, як показує емпіричний досвід психологів, успішність реабілітаційних заходів визначається бажанням ветерана кардинально змінити свій довоєнний фах. Багато хто із "успішних виключень" ідуть вчитись на додаткові спеціальності, змінюють фах, створюють власний бізнес. Так от завдання умовного ветеранського простору в тому, щоби ветеран просто захотів все це зробити. Це досить затратний проект – і ресурсно і психологічно. Швидкого результату ніхто не гарантує. Тому захистити такий проект у середовищі тих, хто приймає рішення було непросто. У нашому випадку ми "танцювали" з місцевою владою досить довго. І це при тому, що у нас досить конструктивні відносини з міським Головою Житомира Сергієм Сухомлиним.

На погодження усіх нюансів, налагодження партнерства з командою Керівника обласної адміністрації Ігоря Гундича пішов ще певний час. І в результаті ми вийшли на формат підписання спільного Меморандуму про створення Дому ветерана: БФ "Інформаційно-координаційний центр", Міська рада Житомира, Житомирська обласна адміністрація та офіс Уповноваженого Президента у справах ветеранів АТО. У четвер 24 травня ми презентували проект у Верховній Раді. Вперше в історії парламентаризму, у внутрішньому дворику парламенту був організований благодійний рок-концерт. Це було справді круто. І ми вдячні музикантам (Ріффмастер та Без обмежень), які абсолютно безкоштовно погодились виступити на цій сцені. Хочу згадати про допомогу команди Андрія Парубія та Секретаріату Верховної ради України. Дуже серйозну підтримку нам надав Комітет у справах ветеранів АТО. Банально – сцена, звук, світло, команда звукорежисерів протяг2 днів (і на презентації Дому ветерана в четвер, і на Фестивалі вакансій для ветеранів АТО у п’ятницю) – все це результат підтримки Комітету. Хто ж такі всі ці "ми", хто все це зробив вперше: вперше вивісили портрети бійців у кулуарах Верховної ради, вперше організували благодійний рок-концерт? Все це волонтери, люди які виривають зайві години своєї активності із основної роботи та родини, ветерани, які на особистому досвіді пройшли всі ці проблеми. На презентації Дому ветерана та благодійному концерті було півтора десятки депутатів. Всі інші - волонтери, ветерани, діти із Житомира, які фактично і витягують цей проект. Хочеться думати, що і депутати і місцева влада у подальшому включаться більш активно у реалізацію проекту. Слава Богу перші депутатські гроші вже впали на рахунок. Ми беремо на себе зобов’язання періодично інформувати про надходження коштів від депутатів. Будемо робити це поіменно. Зокрема, вчора надійшов переказ від Ірини Фриз. Нашу ініціативу підтримав Голова Верховної ради, який видав відповідне розпорядження, що пропонує УСІМ депутатам парламенту перерахувати хоча б тижневу зарплату на створення Дому ветерана у Житомирі. Цю ідею вже підтримали багато керівників фракцій та комітетів. Дехто із депутатів житомирського земляцтва вже навіть оформив відповідні рішення через бухгалтерію. Думаю за іншими справа не стане. Ми звітуватимемо за кожну копійку, за кожне надходження. Поіменно. Але завжди є багато "але". Поки що все це – виключно волонтерська ініціатива. Фактично ми реалізували принцип "ветеран для ветерана" (навіть ремонт у Домі ветерану в Житомирі виконуватиме місцевий житомирський будівельний кооператив "Атошник"). Він спрацює у одному, двох, максимум трьох випадках. Далі – це має бути комплексна державна стратегія.

Дім ветерана у Житомирі, ветеранський центр у Львові, ветеранський хаб в Києві – це типові проекти, що мають бути поширені максимально оперативно у рамках всієї країни. А поширювати поки що немає кому. Міністерство у справах ветеранів не сформовано. Міністерство соціальної політики по суті цим не може займатись. Місцевим органам влади, за невеликим виключенням, - не до цього. Державницька ветеранська політика поки що тільки формується. І формується знову на волонтерських засадах. На жаль. Фестиваль вакансій – на 1 ветерана по 2 роботодавця, волонтера та журналіста. Коли ми організовували Фестиваль вакансій для ветеранів АТО ми усвідомлювали, що це буде стартовий захід, який по суті тільки актуалізує проблему. Ніхто з організаторів не мав рожевих окулярів, що десятки тисяч ветеранів вирішать свої проблеми з працевлаштування у нас на майданчику. При цьому, підсвідомо ми розуміли, що головна проблема – руйнування міфу у свідомості роботодавців про "неадекватного АТОшника". Тому для нас було неочікуваним дуже активна позиція наших партнерів від роботодавців. Навіть формальна підтримка заходу Конфедерації роботодавців та Центру зайнятості – надала певних стимулів. Коли ж, у результаті організаційної роботи, ми вийшли на більше ніж 50 підприємств з усієї України – нашому здивуванню і захопленню не було меж (Черкаси, Житомир, Львів, Херсон, Київ). Крім великих підприємств (Наша ряба, Омега Телеком, Житомирський картонний комбінат, Біхайв) фестиваль підтримали освітні заклади (цивільні та військові) а також значна кількість власне ветеранського бізнесу. Мав вийти комплексний діалог ветерана з ветераном. Прислухаючись до розмов ветеранів-побратимів, мене тішила дискусія про продовження освіти у ЖДТУ чи Сухопутці. Мені було приємно бачити, як вчорашні ветерани сьогодні реалізовують комплексні програми будівництва житла для своїх побратимів та діляться своїм досвідом. Але і тут є але. Активна позиція роботодавців – вселила в нас надію. Але посередня активність самих ветеранів стурбувала (сумарно їх було небагато). Спочатку. А потім ми думками повернулись до нашого принципу комплексної соціалізації. Спочатку мають бути виконані проекти із психологічної соціалізації. Мало ветерану запропонувати вакансію. Його потрібно переконати в тому, що вона йому потрібно, що це краще аніж розводити #зраду десь на кухні. Але за умов пасивної позиції влади – зробити це буде вкрай важко. Політикам і чиновникам треба пам’ятати – боротьба за ветеранів, це не боротьба за електорат. Ми продовжуємо свою роботу. Не питайте нас – як вам це вдалося, і навіщо ви все це робите. Ми робимо це тому, що хтось має це робити. Але сил і бажання у всіх – небагато.

P.S. Хочу подякувати за підтримку Андрія Парубія, Олександра Третякова і всю команду Комітету ВР в справах ветеранів, Андрія Тетерука, Миколу Шевчука, Олександра Старовойта, Віктора Камлука, Володимира Лагуту, Юлю Толмачову, Сергія Сухомлина, Ігора Гундича, Віталія Скорохода, Вікторію Воронович, Дмитра Муравського, Наталію Борисовську, Олександра Хаджигова, Іванку Воронович, Іру Дем‘яненко, Нікіту Гросса, Яну Холодну. Ну і, звичайно, наших музикантів - гурт "БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ", СКАЙ, Ріффмайстер, Хрисикантів - гурт "БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ", СКАЙ, Ріффмайстер, Христинці Панасюк.