ЯК БУДУЄТЬСЯ ФІНАНСОВА ІМПЕРІЯ, НЕ ВІДХОДЯЧИ ВІД ДЕРЖАВНОГО КОРИТА

  В.Лановий

   ЯК  БУДУЄТЬСЯ  ФІНАНСОВА  ІМПЕРІЯ,

   НЕ  ВІДХОДЯЧИ  ВІД  ДЕРЖАВНОГО  КОРИТА 

  Пригадую слова американця Ротшильда: «Не треба мені влади, дайте поуправляти фінан-совою системою держави». Це може сказати кожний фінансовий олігарх в Україні. Їм потрі-бен доступ до державних фондів, задля цього вони деруться до інститутів влади. І от, коли до найвищої державної посади проліз стопроцентний олігархічний ділок, використання ним публічних фінансів на свій власний розсуд перевершило усі допустимі і недопустимі перед-бачення.

  Олігархічний лад в Україні захопив країну за другого терміну Президента Л.Кучми (приб-лизно з 1998-1999 рр.), коли цей Президент почав діяти за вказівками («проханнями») найна-хабніших і найспритніших нуворішей. Але за його правління в уряд країни не потрапляли жирні коти з бізнесу. Першим запросив до Кабінету міністрів України заангажованих на ко-рисливе самозбагачення грошових тузів той, хто на Майдані обіцяв розділити бізнес і владу (В.Ющенко). Продовжив зміцнювати союз олігархів з президентсько-урядовою і банківсь-кою вертикаллю наступний – В.Янукович. І от представник олігархічного капіталу посів най-вищу посаду в країні. Але він не просто продовжив на замовлення українських товстосумів курс на фінансову деградацію країни.

   У попередній статті розкриті ті шкідливі дії наших Президентів, які, діючи цілком сві-домо, сприяли реалізації не національних, а приватних інтересів класу жирних бонз. Ці пра-вителі держави «добросовісно» працювали на своїх фінансових баронів і їм було байдуже, яким буде життя людей і доля країни.

  Але сьогоднішній головний фінансовий верховода, який став Главою держави, не просто повторює руйнівні дії президентів-попередників. На відміну від В.Ющенка і В.Януковича, П.Порошенко демонструє: по-перше, байдужість до стану національного господарства, до повального занепаду підприємств і банків. Він вміє рахувати виключно свої гроші. Він жод-ного руху не зробив для виправлення ситуації. Видається, що чинний правитель держави за-доволений таким станом речей. Масове банкрутство і повсюдне зниження вартості об'єктів дозволяяють йому та його оточенню прибрати до своїх рук більше чужих активів, а підпо-рядкування йому правоохоронного і урядового апарату дозволяє видавлювати конкурентів з ринку поглинання підприємств і корпорацій. Наслідком є посилення монополізму на ринках, втрата суб'єктами господарювання капіталів, порушення права приватної власності, фактич-но рейдерство, що повертає нас у 90-ті роки.

  По-друге, президент-грошовий магнатнамагається знищити або прибрати до своїх рук майнові активи не тільки бізнес-опонентів з ворожого опозиційного табору, як це робилося  за каденцій «бджоляра» і «проффесора», а й жирних котів зі свого політичного табору. Ми бачимо еміграцію К. Жеваго та І. Коломойського, висловлену слідчими органами підозру у скоєнні корупційного злочину О. Мартиненку, чуємо з екрана гримання на П.Порошенка чимось невдоволеного Є.Червоненка – товстосумів недонецького походження. Натомість очевидно, що чинний Президент України знаходить мову з «пацанами» В.Януковича, якщо ті йдуть на зустріч. Отже для нього не існують свої чи чужі. Йому байдужі проблеми, борги і дефолти інших фінансових монстрів. Але якщо вони йому не підкоряються і не діляться з ним доходами, то він намагається їх розчавити. Головний фінансовий магнат подавляє усіх, намагаючись збільшити за їх рахунок власну імперію. Це дуже схоже на «культуру» бізнесу 90-х років і говорить про повну ліквідацію хоч якогось права володіти і господарювати, фак-тично про ліквідацію приватного права як такого. Скоріше діють принципи Папандопуло.

  Даремно хтось з політологів намагається запевнити, що П.Порошенко, вичавлюючи об'-єкти і гроші у представників свого класу, здійснює викорінення олігархату, тобто деолігархі-зацію. Насправді все інакше. Йде процес укріплення і розширення об'єктів власного холдінгу Президента України, кристалізація лояльного до нього бізнесу і захоплення усього, що не так лежить. Таке враження, що в країні панує економіко-правова махновщина під егідою Гаранта Конституції. Жодне фінансове регулювання, жодний розподіл публічних коштів, жодні зміни цін і тарифів та валютного курсу і т.д. не відбувається в країні без рішення президента-олі-

гарха і при цьому він не чує нікого з грошових мішків. З країни робиться приватна компанія, в рамках якої національне господарство «задихається». Такі явища, як глибока девальвація валютного курсу гривні, шалена грошова емісія, галопуюча інфляція цін (у 2015 році), бага-тократне адміністративне підвищення тарифів на послуги ЖКГ, фактично ініційовані пер-шою особою держави. Такого розвалу фінансової системи, як сьогодні, Україна не знала з першої половини 90-х років минулого століття і при цьому жодних об'єктивних причин для цього немає.

  За цих обставин можемо зробити висновок, що з приходом «кондитера» відкинуті норми олігархічної «республіки», коли влада спиралася на певне коло політично дружніх до неї фі-нансових ділків і відбувалася боротьба між політично протилежними групами магнатів. Те-пер в Україні встановлюється олігархічна імперія, за якої економіка не має шансів зростати. Мабуть це остання фаза олігархічного ладу в Україні (пригадується фраза В.Ул’янова-Леніна про імперіалізм, як вищу і останню стадію капіталізму – він, думаю, мав на увазі сформова-ний на той час олігархічний капіталізм), бо те, що робиться, нагадує бандитизм з наступною спробою втечі і переховування від покарання, а країна не зможе розвиватися після всеохоп-люючого її пограбування.

  По-третє, парадоксальним є той факт, що П.Порошенко, будучи приватним бізнесменом, не налаштований на приватизацію державного сектора економіки, задачами якої є перш за  все позбавлення уряду фінансової відповідальності за збиткові неконкурентоспроможні  під-приємства соціалістичної епохи, їх технологічна модернізація та залучення іноземного капі-талу. Все те, чим може допомогти оздоровленню фінансової системи держави приватизація, чинний Президент України відкидає. Ми спостерігаємо зворотній процес – націоналізацію приватного бізнесу, внаслідок чого на державу переносяться борги та інші фінансові зобов'я-зання останнього.

  За останні чотири роки, як відомо, перетворені у повністю державні декілька великих бан-ківських корпорацій і вже половина банківського капіталу в Україні належить державі. На меті влади – націоналізація таких великих акціонерних товариств, як Укртелеком, Укрнафта та інших.

  Є декілька причин такої поведінки сьогоднішнього керманича. З однієї сторони, він галь-мує перетворення власності великих державних підприємств, аби після їх приватизації не по-силювати економічні позиції інших фінансових бонз і не породити собі конкурентів-супер-ників (сам він, як державний службовець, не може включитися в процес привласнення прав на такі об'єкти). З  другої сторони, залишаючи у держави господарські комплекси та націона-лізуючи приватні компанії, в умовах узурпації і політичної, і економічної влади П.Порошен-ко стає неформальним, фактичним власником-розпорядником усього державного багатства. Його олігархічна імперія тепер включає також увесь сектор державних підприємств, який він тільки може охопити. Він контролює ці об'єкти та нелегально привласнює частину прибутків відповідних компаній. Фактично ця частка прибутку представляє собою нелегальну прези-дентську ренту.

  По-четверте,  П.Порошенко, як відомо, не відмовився від володіння і управління своїм бізнесом і продовжує вкладати  власні кошти в розбудову економіки іноземної держави, на-віть коли вона пішла війною проти його Батьківщини. Нагадаю, що олігархічні нуворіши не є національними буржуа-підприємцями, вони - не  патріоти, вони – транснаціонали. Олігархат цілеспрямовано висмоктує соки з приватизованих українських підприємств і переводить ка-пітали за кордон, купуючи там об'єкти для нового бізнесу. Сьогоднішній український прави-тель діє таким же чином. Він приховує отримані на українській території доходи від оподат-кування (в тому числі на таємних рахунках в офшорних юрисдикціях), і робить це з метою власних інвестицій в економіки інших країн.

  По-п'яте, сьогоднішній очільник держави мріє вибудувати не тільки власну фінансову імперію. Він шукає варіанти перетворення України у азіатську феодальну монархію,як Бе-ларусь, Росія, Казахстан, Туркменістан та інші, і безкінечно царювати в ній. Повторюючи В.Путіна, П.Порошенко планує перемогу на нових виборах і для цього він скуповує націо-нальні телеканали або буде намагатися відкласти вибори, використавши для цього цілком конституційні передумови. Складність реалізації для нього таких сценаріїв полягає в тому, що українські фінансові монстри, обпікшись на віннцькому президенті-скволизі, вже не зроблять ставку на когось із своїх рядів. Вони поставлять на політичну маріонетку в їх ру-ках, як це було з «бджолярем» та «проффесором». І скоро ми остаточно дізнаємося прізвище цієї маріонетки.

  Не думали ми, що може бути гірший Президент, ніж продажний глава донецької мафії. Але П.Порошенко перевершив і його. Цей керманич веде країну шляхом, протилежним тому, яким рухаються сьогодні цивілізовані країни Заходу. Він свідомо форсує економічну кризу і послаблює фінансові позиції нашої країни у світі. Він веде країну до повного банкрутства, до заволодіння і розпродажу всіх її багатств.

  Зі сказанного, і це очевидно, випливає висновок, що відхід Президента П.Порошенка у по-літичне небуття є найактуальнішою задачею українського суспільства. Другою після цього є задача юридичного і фактичного усунення грошових мішків з політичної арени та від дер-жавного корита. Без цього ми не зможемо поставити в Україні дійсну надійну і продуктивну фінансову систему, яка дасть можливість подолати в країні бідність і жебрацтво. Про інші радикальні перетворення будемо говорити у наступній статті.

  (Продовження буде)