Релігія «кривих дзеркал».

Травнева звістка про можливість отримання Українською православною церквою Томосу про автокефалію від Вселенського Патріарха Варфоломія стала громом серед ясного неба для керівників православ’я московського патріархату і, як результат, була приводом для їхніх гучних заяв, зокрема, про «скрєпи єдінства народов» та втручання української влади в релігію. Якщо славнозвісні «скрєпи», які вже давно стали комічним мемом в українському суспільстві, є цілком визначеними українцями як методи маніпуляції за допомогою перекручування історичних фактів.

Ось, вже більше місяця, пройшло з часу, коли нам всім стало відомо про можливість отримання згоди Константинополя, щодо надання Українській православній церкві автокефалії. Досі не вщухають суперечки, щодо законності підтримання Верховною Радою України пропозиції Президента звернутися до Вселенського Патріарха Варфоломія з проханням про надання автокефалії православній церкві в Україні (Томосу) та визнати нечинним акту анексії Київської Митрополїї Московським Патріархатом 1686 року.

Спілкуючись на цю тему, я зробив висновок про недостатню поінформованість людей. Москва верещить про незаконність дій представників української влади при прийнятті зазначеного рішення, а компетентні органи України з питань релігії та представники духовенства України, на жаль, досі не роз’яснили вірянам юридичну складову безпідставності таких обвинувачень. Вперте і цинічне перекручування положень Конституції України, її тлумачення з дзеркальним контекстом проросійськими активістами, пресою та духовенством породило неоднозначні погляди в українському соціумі на дії влади в питанні отримання Українською православною церквою Томосу.

Ризики

1. Маємо активну пропагандистську діяльність противників надання автокефалії УПЦ, яка може відкрити новий шлях до агресії.

2. Маємо не згідних з цим процесом людей, за підтримки радикально налаштованих політиків і структур, - будуть намагатися принижувати та відбирати храми і майно. Наслідок-ворожнеча і агресія на релігійному ґрунті.

Хочу раз і назавжди розвіяти будь-які сумніви як українського, так і світового суспільства у законності дій Парламенту та Президента України.

Про Конституцію

Стаття 35 Конституції України, яка і стала засобом маніпуляцій з боку вищезазначених суб’єктів, встановлює, зокрема, імперативний принцип відокремленості церкви і релігійних організацій в Україні від держави. Саме цей принцип, як умовна «жертва» перекручування противниками автокефалії Української православної церкви, і потребує чіткого роз’яснення.

Зверну увагу, що численні маніпуляції ґрунтувалися  лише за допомогою одного слова, визначеного вказаною статтею Конституції – це слово «відокремленість», яке нав’язувалося суспільству як «незалежність».

Проте, поспішаючи наввипередки один поперед одним, довести неправомірність дій української влади, противники автокефалії УПЦ не врахували положення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», положеннями статті 5, якого чітко встановлено належність здійснення державної політики щодо релігії і церкви, виключно до відання України. До того ж, відповідно до цього Закону, держава захищає права та законні інтереси релігійних організацій, цей обов’язок здійснюється її органами влади.

Президент

Вище наведені положення і надали право Президенту України, як гаранту Конституції України, та Верховній Раді України, як представницькому органу,  відгукнутися на багаторічні та численні прохання Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета від імені численних вірян України про надання підтримки, у питанні отримання довгоочікуваного Томосу, про автокефалію  Української православної церкви.

Тож сподіваюсь, що така популярна серед противників отримання автокефалії УПЦ думка про «незалежність держави від церкви» зникне назавжди, адже держава Україна, в разі звернення до її компетентних органів, здійснює захист інтересів і представництво усіх релігій, незалежно від конфесій чи релігій.

Виходячи із вищевикладеного, з метою уникнення розпалювання агресії, на релігійному підґрунті потрібно:

Вихід

Послідовна роз’яснювальна робота у суспільстві.

Суспільний контроль щодо унеможливлювання розпалювання ворожнечі.

Правильне висвітлення ситуації та подання інформації у ЗМІ.

Роз’яснювальна робота силових структур  з радикально налаштованими силами і їх керівниками, задля діалогу і недопущення провокацій.