Воля до боротьби

RAND випустив цікаве дослідження про війну. Називається "Національна воля до боротьби" https://www.rand.org/pubs/research_reports/RR2477.html…

Кожна така публікація, яких все більшає, вкотре натякає, куди все рухається і до чого усі готуються. Але вже є як є. Тим більше, що нам самим треба готуватися краще за інших.

Досліджують вони в RAND, що таке воля до боротьби, з чого вона складається, як її зміцнювати, і як пригнічувати.

Один з висновків: найбільшу здатність утримувати волю на належному рівні мають міцні демократії та тоталітарні держави. У слабких демократіях (на кшталт нашої) легше пригнітити волю до боротьби.

Серед рекомендацій: "Департамент оборони, Державний департамент та розвідувальна спільнота могли б розпочати з включення концепції волі до боротьби у їхній аналіз іноземних інформаційних операцій".

Тобто, серед іншого, треба системно аналізувати, яким чином іноземні держави намагаються підірвати волю народу іншої держави до боротьби. Думаю, це була б дуже корисна практика і в Україні. І щоб результати аналітики були в публічному доступі.

І там є розділ про Росію, і що робити з її волею до боротьби, яка є традиційно високою. І вони дають три шляхи: підвищити ціну конфлікту за участі Росії, щоб він втратив привабливість в очах росіян; засобами комунікації загострювати розбіжності за національною та етнічною ознаками; підривати довіру росіян до влади та армії.

Сюрприз-сюрприз: рівно все це вже робить хто? Сама Росія. І з особливим розмахом в Україні прямо і опосередковано через місцевих друзів. І особливо у контексті виборів. Приклади навіть згадувати не буду. Все щоденно в стрічках новин і в гаслах кандидатів на вибори.

Ясно, що для нас це, м’яко кажучи, гіперактуально. Бо українців комунікативними засобами намагаються звільнити і від волі до боротьби з агресором, і від волі до боротьби за зміни в країні. Хтось робить це свідомо, хтось несвідомо.

Якщо у нас не буде не просто політики, а дієвої жорсткої комунікативної політики, то буде, як мінімум, дві речі.

По-перше, комунікативний простір, який пригнічуватиме волю до боротьби проти ворога та за позитивні зміни. По-друге, хаотичні ініціативи знизу. На кшталт люстрації через сміттєві баки. Наприклад, коли людина реєструє популярну нині петицію https://petition.president.gov.ua/petition/46982, вона знаходить свій шлях протидіяти спробам інформаційного впливу через доступні їй інструменти. І держава опиняється у ситуації, коли має реагувати на тиск знизу.

Завдання держави полягає в тому, щоб зберегти волю українців до боротьби. Політики та медіа, які підривають цю волю, підривають життєздатність держави. Не ми такі. Час такий. Ризики шалені. Збалансовувати свободу та безпеку - складно, але потрібно.

Це багатовимірна тема. Масові комунікації є одним з її ключових аспектів. Мене інформаційна безпека у найближчі півтора року турбує навіть більше ніж склад ЦВК і виборча система (хоча це теж важливі питання). Бо головне питання все ж буде: як не здуріти в цьому інформаційному місиві і вистояти у війні?