ВЛАДА ЗАТЯГНУЛА ВУЗОЛ НА ШИЇ УКРАЇНЦІВ

                                                                                                                  В. Лановий 

  ВЛАДА ЗАТЯГНУЛА ГАЗОВИЙ  ВУЗОЛ  НА  ШИЇ  УКРАЇНЦІВ 

  Продаж газу та енергетичних послуг населенню за рахунок субсидій з державного бюджету є викривленням економічних відносин у цій сфері.  Монополісти намагаються підняти ціни і тарифи усе вище і вище (сьогоднішнє зростання на 25% не має ніяких пояснень і обгрунтувань), Бюджет не гумовий і влада намагається субсидії урізати. В результаті ростуть неплатежі, а нафтогазові компанії (фактично так можна назвати тільки одну з них) жирують, не дбаючи про модернізацію і ріст виробництва. 

  Сьогоднішня методологія встановлення цін і тарифів на газ, яка дозволяє їх безмежно піднімати, передбачає, як відомо, використання цін із зовнішніх ринків та включення в них рентних платежів, які оплачуються нашими роздрібними споживачами. При цьому ці платежі поступають до державного бюджету. Коли Ю.Тимошенко показала справжні витрати на добуток тисячі кубометрів українського газу, які менші за нову ціну (8550 грн./тис. куб. м) у 3,3 рази, то вона теж включала рентні платежі до переліку витрат, що формують тариф.

  У той же час більшість користувачів Фейсбуку та інших наших громадян, за моїми спостереженнями, впевнені, що оскільки газ та інші корисні копалини за Конституцією України належать народу, то ці продукти мають поступати людям безкоштовно.

  Яка ж позиція є вірною? І чи не варто переглянути діючі правила ціноутворення на продукцію, що видобувається з українських надр?

  По-перше, рентний дохід, що є формою прибутку власника природних ресурсів (надр, земельних ділянок тощо), має поступати самому власнику. А платити ренту повинен видобувач корисних копалин (експлуатаційник природніх ресурсів). Що ж у нашому випадку? – Платить ренту люд, самі споживачі газу, тобто власники надр. А отримує рентний дохід, як окремий податок на виробника газу, державний бюджет.

  Виходить, що власником є не народ України, а держава в особі розпорядників бюджетних коштів, тобто бюрократія. Це дуже груба помилка. Фактично у нас відтворюється ідеологія КПРС, за якої народ підмінюється державою, а права людей узурпувалися апаратом.

  Вихід такий: український газ, що продається населенню, повинен мати ціну зі скидкою на величину рентного платежу, який буде виступати прибутком (рентою) для його власника - людей. Тобто виробники газу мають включати рентний платіж в ціну, але українським сім`ям вони повинні продавати його зі знижкою на величину ренти. Це дасть змогу українцям  отримати частину прибутку від виробництва і споживання газу в країні  і цим самим реалізувати своє право власності на нього.

  Іншим українським споживачам, наприклад, промисловим чи аграрним підприємствам, а також установам і закладам невиробничої сфери, які не мають жодних прав володіння корисними копалинами з надр нашої землі, виробники повинні пред`являти вимогу до оплати повної вартості блакитного палива.

  По-друге, природний газ у надрах є виключною власністю українського народу, але газ, вилучений з‑під землі, є спільною власністю пересічних громадян і учасників процесу його видобутку (включаючи розвідку, дослідження родовищ та інше), транспортування, продажу, доставки споживачам). Усі ці учасники вклали частку своєї праці і додали частку вартості до кінцевої ціни. І кінцевий споживач повинен оплатити ці складові вартості.

  Окрім того, усі складові вартості формуються на нашому внутрішньому ринку і ніякого відношення до цієї вартості не мають елементи витрат і вартості на світових, європейських або російському ринку.

  Отже безкоштовного газу, навіть власного видобутку, бути не може. Але ціна блакитного палива на нашому ринку є функцією саме наших умов, наших виробництв і нашої платоспроможності споживачів. Усю демагогію про ринкову ціну українського газу на базі імпортної вартості іноземного палива треба викинути на смітник і дійсно терміново виправити ціни і тарифи газового і енергетичного ринків.

  По-третє, треба згадати, що формування реальної вартості нафти, газу та інших рентомістких продуктів відбувається на основі витрат не усіх виробництв (і не середніх показників по країні, як це робиться зараз), а лише з витрат у найгірших умовах видобування на нашій території. Такий підхід дає змогу врахувати найбільші витрати на найгірших газоносних пластах і забезпечити цим самим вищу прибутковість на інших родовищах. Ця додаткова прибутковість створить більшу привабливість найкращих родовищ і прискорить їхні розробки. Саме на них відбуватиметься приріст видобутку по країні, саме до них поступатимуть більші інвестиції.

  По-четверте, ціни, за якими природній газ продається роздрібним споживачам, не можуть бути однаковими (єдиними) для усіх регіонів і населених пунктів України. Єдину ціну (тариф) для усіх споживачів в нашій країні ввів, як відомо, Янукович, якому так кортілося відновити сталінську модель в газо-енергетичній сфері.  І тепер ціна блакитного палива однакова, що у Києві, куди його треба тягти сотні кілометрів і зберігати у спеціальних сховищах, що у Шишаках на Полтавщині, де найбільш інтенсивний добуток газу в країні. Сталінська модель відзначається тим, що уся галузь розглядається як одне підприємство із «заводоуправлінням» - урядом. От і у нас Янукович разом з Кучмою та ще одним проміжним президентом створили газову резервацію для свого народу, без прав споживачів узгоджувати тарифи, без можливостей вибрати інший вид енергії та іншого її постачальника.

   По-п`яте, при нестачі газу власного видобутку, як нас запевняють газовики, має розширятися коло добувних виробництв, охоплюючи і нові більш складні поклади. Саме така ситуація в Україні, де нові газоносні пласти є у великій кількості і потужності. Для цього маємо залучати національний капітал і зробити вільним доступ компаній до родовищ і трубопроводів, зокрема, прискорити і лібералізувати ліцензування (для всіх, а не тільки для оточення Порошенка).

  Потрібно також у першу чергу забезпечити потреби у природньому газі на внутрішньому ринку – це також умова реалізації права власності українців на газ та інші поклади своїх надр. З цією метою доцільно запровадити, на мій погляд, мита на експорт газу, нафти, інших продуктів, які включають природню компоненту (додатково до рентної плати).

  При недостатності власних інвестицій, як зараз, коли корупціонерами практично знищений наш інвестиційний потенціал, потрібно залучати іноземців. Однак транснаціональні нафтогазові компанії, як правило, вимагають особливих прав, зокрема, передачі їм у власність і розпорядження ( в тому числі право вивозу за межі України) 50 % виробленої ними продукції. На мою думку, з такими вимогами погоджуватися не можна. До чого доводять подібні схеми розподілу продукції  можна побачити на прикладі Венесуели та інших країнах, де при масштабних обсягах виробництва нафти і газу люди живуть у злиднях. Іноземні корпорації, будь-ласка, працюйте, але за рівних прав з нашими виробниками, за нашими правилами і законами та в інтересах нашої країни.

  Ще один цікавий факт. Чи знає мій читач, хто лобіює проекти розподілу української нафтогазової продукції 50 на 50 з іноземцями? – Усе той же НАК «Нафтогаз України». Він бачить перспективу отримання у своє володіння половини видобутку без зайвого клопоту. І рентабельність на цих операціях буде більше, ніж зараз отримає нафтогазовий монополіст за нових тарифів (майже 400 %, як це озвучила Ю.Тимошенко).

  По-шосте, для посилення тиску на сировинні галузі, які гальмують розвиток економіки,  та з метою скорочення експорту сировинної продукції вбачається потрібним відмінити норму нарахування ПДВ на продукцію видобувного комплексу і сировинну аграрну продукцію. Тоді експорт такої продукції не даватиме права на відшкодування «сплаченого» відповідними експортерами ПДВ. І виникне необхідність обробляти і переробляти сировинні матеріали всередині країни. Ми позбавимося, я сподіваюсь, тенденції перетворення індустріальної економіки у сировинний придаток промислово розвинутих західних країн.

  По-сьоме, імпортний газ, який за неприпустимою ціною державний нафтогазовий паразит насильно «впихає» побутовим споживачам і за несплату якого сьогоднішній напівбандитський і напівкомедійний уряд при підтримці корумпованих депутатів відбирає у людей буквально дах над головою, будуть купувати промисловці. Але тільки у випадку, якщо продукція, вироблена за допомогою цього газу, буде приносити прибуток. В іншому випадку ввозити блакитне паливо за такою ціною є недоцільним. Як недоцільним є й сам НАК «Нафтогаз України», який виступає найсильнішим лобістом інтересів російського Газпрому в Україні. Шарлатанству газових корупціонерів і монополістів має прийти кінець!

  МОЖНА НАЗВАТИ ТЕРМІНОВІ НОВОВВЕДЕННЯ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ РОЗВ`ЯЗАТИ ГАЗОВИЙ ВУЗОЛ, ЩО ОПЕРЕЗУЄ ШИЮ УКРАЇНЦІВ :

  --запровадити розрахунок нових обгрунтованих цін і тарифів на природній газ власного видобутку, виходячи з його нормативних витрат на найгірших родовищах і підприємствах галузі; цим самим нормативна вартість буде вищою, ніж середній рівень витрат по галузі; однак нормативні витрати не допускатимуть надлишкових їх сум, наприклад, на виплати завищеної зарплати, купівлю висококоштовних автомобілів, ремонт офісів тощо; тому вони будуть відносно нижчими ніж фактичні витрати у найгірших виробників;

  --субсидувати з бюджету оплату житлово-комунальних послуг тільки найбідніших верств населення; заощаджені завдяки цьому бюджетні ресурси використовувати для розгортання нових газоносних і нафтових свердловин і освоєння нових  родовищ; 

  --при продажі українського газу населенню встановлювати рентну скидку з ціни; ця скидка повинна щорічно уточнятися у відповідності до змін міжнародних цін на блакитне паливо;

   --газ внутрішнього видобутку направляти на побутові потреби сімей; його надлишок розподіляти між промисловцями на аукціонних засадах; промисловці самостійно забезпечуватимуть свої потреби у газовій сировині;

  --встановити експортне мито на вивіз українського газу; ставка мита має бути гнучкою і при необхідності переглядатися в залежності від змін цін на   міжнародному газовому ринку; такий же підхід треба використати й для  стимулювання переробки всередині країни інших сировинних товарів; в тому числі ставка експортного мита може бути нульовою, якщо ціни на зовнішніх ринках по тих чи інших товарах є вкрай низькими;

  --відмовитися від нарахування ПДВ до цін на український газ, що позбавить необхідності відшкодовувати цей податок його експортерам; такий же підхід  треба запровадити й щодо інших природного походження  рентомістких товарів.

  --реорганізувати НАК «Нафтогаз України», вивільнивши з його володіння усі виробничі, транспортні, будівельні, торгівельні підприємства; стимулювати конкуренцію підприємств галузі.

  Газовий вузол на нашій шиї треба розрубити, а нафтогазову мафію разом з корупційною владою знищити як явище.