КАЗКА ПРО НАЙ*БКУ.

Заклопотані невиспані комунальники курили на узбіччі. 

Загіпнотизовано дивилися на грубо зрізаний, та куди там - скоріше вирваний до біса, височенний стовп з білбордом.

- Слушай, такі запрітілі.
- Неожиданно братан. Це взагалі шото.
- Нам ще харашо, а на Солом'янці не хватило різаков. 
- І як?
- Та Т-150-м тупо рвали столби. Аж грунт з неба сипався потім. 
- Нічо сє. "Всім до утра" і таки до утра.

Паркани і стіни мегаполіса осиротіло мерзли. Рясну шубку листівок, плакатів і шарів фарби крикливих гасел здерли, стерли, знищили.

Кажуть, в одному спальному районі діяв загін відчайдушних піарників. Вони пробиралися в котельні у підвали сталінок. Вистукували азбукою морзе меседжи по трубах.

Горпина Поліграфівна, що жила на четвертому ледь-ледь розчула стукіт. Потайки від внука побігла за блокнотом і писала розшифровку.
- Ц-і-н-а..н-а..г-а-з..у..с-т-о..с-і-м..р-а-з.. - але стукіт свободи перервала автоматна черги. Порушників режиму рекламної заборони знищили. А серце Горпини зупинилося від порожнечі.

На телестудіях спочатку пробували замінити передвиборчі шоу на порно. Але комісія з абсолютної цензури неправильно трактувала сценку з фразою:

- Хапай її за косу і зупиняй, бо вже всіх за*бала.

Пробували пускати он-лайн казино. Але одного вечора в костюм "однорукого бандіта" перевдяглася і прокралася на ефір Богословська. Експерименти в студіях зупинили, декілька з них просто залили цементом по самі освітлювачі.

Цікаво, що люди не могли визначитися. Чи легше, чи важче. Знаєте, не можна витягати з рани великий ніж, чи осколок, бо відкриється смертельно велика кровотеча. Позбавлені передвиборчої реклами люди почали пробувати думати самостійно. Але було ще зарано аналізувати наслідки в кримінальній та економічній статистиці.

Один з кандидатів в президенти чемчикував додому. Зупинився побачивши натовп комунальників з бензопилами. Ті пиляли пеньок.

- Пеньок?... - задумався чоловік.

Виявилося на деревині хтось запекло випалив "Добкін". Це вже ніяк не можна було поправити нічим окрім повного викорчування.

- Ех, останній бастіон... - майже нечутно, майже про себе сказав чолов'яга, але тут на плече важко лягла рука.

Серце калатнуло. Спина за секунду стала мокрою.

- Я.. я... Нее... - але слабкий голос обірвала залізна рознарядка:

- Парень. Не сси. Я знаю. Ми всі не можемо. Без п*здежа. Без н*йобок. Нічого не зрозуміти. Але вір. Тримайся. Буде!

- П-п-п-равда?... - кандидат ще тремтів від страху, а незнайомець швидко сунув йому щось в руку і пішов геть.

Тремтячі пальці розігнулися.

В руках була цукерочка. Шоколадна.

Надія є.