Квиток на волю: Станіслав Печонкін

Станіслав Печонкін - житель Горлівки на Донеччині. У заручники представників незаконних збройних формувань потрапив у січні 2017 року.

"Тоді брат поїхав з Бахмута, де працював, до Горлівки на кілька днів. І там його затримали. Прийшли додому, звинуватили у шпигунстві, мовляв, він фотографував військову техніку на горлівському машзаводі (підприємство припинило роботу ще влітку 2014 року, коли його захопили бойовики і влаштували у цехах військову базу, - ред.). Але він туди навіть потрапити без перепустки не міг. Ми, його рідні, про це затримання дізналися не одразу. Спочатку не могли до нього додзвонитися. Почали хвилюватися, що нема зв’язку. Зрештою, попросили піти до помешкання мамину подругу, адже у Горлівці у нас більше нікого немає – батько виїхав на роботу ще до війни, мати померла в 2010-му, я була у лікарні у Краматорську", - говорить Медійна ініціатива за права людини сестра Станіслава Печонкіна Аліна.

Подруга матері кілька разів навідувалась до квартири у Горлівці, де мав бути Станіслав, але не могла нічого з’ясувати. Пізніше одна з сусідок повідомила, що бачила те "затримання". Тоді жінка пішла до "поліції" та "МГБ", але там їй сказали, що такого "підозрюваного" у них немає.

"Навесні 2017 року тато спробував поїхати до Горлівки на пошуки брата, проте нічого не досяг, – продовжує Аліна. – Вже восени подзвонила "адвокат" від "ДНР" та сказала, що 3 листопада мав бути суд, але їхати на нього нам не рекомендувала, адже і тата, і мене могли зробити співучасниками. Пізніше Стас підтверджував, що мене намагалися зарахувати до його "злочинної групи". "Суд" тривав до березня. По його закінченню брата з донецького СІЗО, де він перебував весь цей час, перевели до макіївської колонії №32. Дали десять років за "шпигунство".

Аліна дізналася, що хлопця, як і інших політичних заручників утримують в окремому приміщенні колонії, їх рідко виводять на прогулянки, аби раптом хтось з представників міжнародних спостережних місій не помітив. Для обміну та сторона, за словами сестри, Станіслава Печонкіна не підтверджує.

В Інтернеті можна знайти пост хлопця, датований 17 березня 2014 року російською мовою: "Я етнічний росіянин, російськомовний житель Донбасу, який народився і проживає в місті Горлівка, у 40-ка кілометрах на північ від Донецька. Навколо мене живуть представники багатьох національностей, рідною мовою для яких є російська. Кожен з нас може вільно спілкуватися російською мовою, слухати пісні, передачі (…). Ні я, ні моє оточення ніяких утисків за мовною і національною ознакою не відчуває. І говорити про таку дискримінацію, а надто про захист прав російського і російськомовного населення України з боку РФ просто смішно. А звідки ж беруться розмови про дискримінацію? Їх ініціатором виступає місцева "еліта", що є блоком колишньої партгоспноменклатури і відвертих злочинців".

Медійна ініціатива за права людини збирає імена військовополонених та цивільних заручників в один список, аби показати, кого утримують представники незаконних збройних формувань на Донбасі. Нині у нашому списку вже 108 прізвищ. Кожна історія важлива!