Самые лучшие интервью Юрия Луценко

Юрий Луценко обратился к съезду "Батькивщины": "Незламна Юлія Тимошенко зупинила скажений бульдозер Януковича".

"Шановні делегати та гості з'їзду!
...На жаль, попри очевидну загрозу європейському, демократичному курсу Майдану, багато хто з політиків демократичного табору вирішив за краще пересидіти вирішальний бій у кущах. Ця слабкість духу тих, хто клявся-божився Україною, але цілувався з її ворогами, додала сил антиукраїнському наступу, який завершився нинішнім викиднем авторитарного режиму Януковича.

Це – ціна зрад самозваного месії, ціна недалекоглядності "противсіхів", ціна наших помилок і недопрацювань.

Але друзі, як відомо, пізнаються в біді.
Тому і в цей "звихнутий час" – ми таки разом!
Ми разом не дали принизити Майдан нашим приниженням.
Ми разом не дали застрахати Україну нашим страхом.
Ми разом не дали вкрасти віру у людей нашою зневірою.

І це – історична заслуга української опозиції на чолі із незламною Юлією Тимошенко, яка зупинила бліцкриг скаженого бульдозера Януковича.

Гейзери брехні та повінь нових обіцянок не зупинять прозріння людей. Та, власне, виступи офіційних трубадурів партії злодіїв і брехунів – це вже просте гальваністичне смикання язиком без сенсу, думки і зусиль когось переконати. "Пізнається-бо дерево з плодів його", – сказано у Святому Письмі. І плоди з дерева влади Януковича – не для людей!"

Почитал большое интервью Юрия Витальевича Луценко о жизни, о современной политике, и вспомнил тоже историю, как ярко и смело, без преувеличения, боролся за свободу Украины и за свою свободу Луценко, как он стал политическим заключенным Януковича и не сломался, не дрогнул в тюрьме. 7 лет назад, 30 марта 2012 года, находясь за решеткой, Луценко написал обращение к съезду "Батькивщины", фрагменты которого я процитировал.
Луценко писал очень честно, потому что никто не знал, выйдет ли он на свободу при Януковиче вообще, и надо отдать должное, будущий генпрокурор сжег за собой все мосты, находясь в тяжелейших условиях в камере.

Тогда, 7 лет назад, политическая конъюнктура была иной, но проблематика была схожей. Хочется напомнить слова будущего главы фракции БПП и генерального прокурора сегодня всем, кто пытается превратить выборы из демократической процедуры в войну за коронацию доброго царя.

У Луценко была драма не только личной борьбы, но и личных отношений. 23 марта, за неделю до съезда "Батькивщины", близкий друг Луценко и его кум Петр Алексеевич Порошенко был назначен указом Януковича министром экономики в правительстве Николая Азарова.

И Луценко прокомментировал это так:

"Призначення Петра Порошенка ставить майже Фаустовське питання: чи можна врятувати економіку, продавши душу організатору її дерібану?

Петро Олексійович, безсумнівно, буде професійним урядовцем. Але в цьому уряді на нього чекає безліч моральних самоконфліктів, коли йому доведеться вибирати між порятунком країни і благополуччям режиму.
Тож, я вважаю, що від цього призначення виграв лише Янукович. Розуміючи ступінь відчуження між Партією регіонів і суспільством, цим кроком він оголошує призов під межигірські знамена готових до конформізму політиків".

Проблему морального выбора между кандидатами на выборах и свой рецепт - что должны делать граждане, 16 мая 2012-го Юрий Луценко раскрыл очень точно - избранные фрагменты выступления подходят и для 2019 года:

"Але ж при всіх помилках і навіть зрадах у помаранчевій команді програв не Майдан, а лише окремі люди, яких він найняв на службу. Що змінилося в серцях, у переконаннях мільйонів, які піднялися з колін у ті дні? Провалилися вожді – найміть нових! Але чому ж треба скніти у розпачі в крайніх хатах, а тим більше – проходити прискорені курси падання на коліна перед торжествуючим Злом, як відомі паскуди-"тушки" і в Києві, і в областях?

Я нікого не збираюся вчити жити, а тим паче – звинувачувати. Я по край життя в боргу перед людьми, з якими мав честь працювати і боротися разом.

Я лиш хочу тут, у клітці режиму, де я провів останні 508 днів, звернутися до всіх, хто розуміє, що так жити не можна, Шевченковим: "Борітеся – поборете! Вам Бог помагає".

До якої боротьби я кличу?

1. Говорити правду і не давати комфортно брехати спідленим янучарам режиму.

Говорити правду і не дати вільно ширитися брехні – найлегший, але дуже важливий крок до зміни нашого життя.

2. Об'єднуватися із небайдужими людьми.

Я кличу до боротьби за те, щоб повернути людям звичку думання, дати їм віру й мужність, щоб відновити їх функцію повноправних громадян. Нам потрібна демократія участі в політиці, а не псевдодемократія купленого представництва розжирілої на людських бідах нечисті, яка йде під різними прапорами в політику за продовженням мародерства.

3. Третя форма боротьби – не боятися.

"Жити – значить покриватися шрамами", – вчив Джон Стейнбек. Це – складно. Але, зрештою, ми залишимо своїм дітям таку країну, якою ми дозволимо їй бути.

Найгірше, що ми можемо їм лишити – це країну страху. Цей синдром набутого дефіциту волі і сили духу, цей учепистий віковий страх автоматично позбавить їх всього іншого – якості життя, достатку, впевненості, безпеки, гідності.

Є два сценарії. Один – із вітчизняної азійської традиції, сценарій Манілова, котрий все яснозоро мріяв про реформи і безкінечно читав одну й ту ж чотирнадцяту сторінку так і не осягнутої книжки.

Інший сценарій нам дає Робінзон Крузо, історія якого у свій час стала символом нового, дієвого часу.

Іншими словами: можна безкінечно мріяти про ідеальних політиків з ідеальною програмою, які колись звідкись прийдуть, аби збудувати нам рай. Це дуже по-нашому: одним стрибком через болото азійщини. Таких стрибунів у тому трясовинні – сотні мільйонів...

А можна по-європейськи: крок за кроком класти гать через болото і врешті-решт вийти на широкий шлях.

"Нація живе не традицією і не минулим... Нації формуються і живуть лише постільки, поскільки уособлюють в собі устремління здійснити загальну програму майбутнього", – писав Ортега-і Гасет.

Я хочу, щоб всі почули: дорога із нинішнього мороку є! Варто лише захотіти її побачити.

В усі часи зміни починалися із усвідомлення владою того прикрого факту, що грошей немає. Мудра влада започатковує реформи (як от сусідні Польща чи Грузія). Олігархічна кліка, що захопила владу, – імітує реформи, грабуючи рештки середнього класу. У першому випадку гроші з'являються і пахнуть потом. У другому – вони збираються у приватні капітали і пахнуть кров'ю.

Подолання олігархії з її всевладдям в економіці, ЗМІ, судах, прокуратурі, – не відбулося.

Невирване коріння наступного сезону має властивість даватися взнаки.

Звичайно, можна пропустити і цей бій. Для декого навіть із політиків – це звичний спосіб порятунку. Така собі егоїстична хінаяна політичного покручу буддизму, який проповідує виключно особистий порятунок. Але буддистська мудрість вчить, що кожен жолудь має потенціал стати дубом. Боюсь, що дезертирство на цих виборах переведе жолудь на харч свиням.

Як на мене, моральна альтернатива – найважча і найважливіша у нинішньому стані українського суспільства.

Всі все розуміють, правда ж?

І тут настає момент морального вибору кожної людини, про яку казав Іоан-Павло ІІ: "У відповідь на відвагу розуму треба відвага віри".

На мой взгляд, эти тексты из тюрьмы останутся самым лучшим интервью Юрия Луценко...