П'ять років тому приблизно в цей самий час

Іноді цікаві кульбіти робить історія. Нещодавно знайшов фото, якого раніше не бачив. Штурм барикади біля метро Хрещатик, 18.02.2014, ми тоді зупинили беркут. Знайшов себе хоча цього момента взагалі не пам'ятаю. Довго вдивлявся у фото і не міг зрозуміти що то за жовта пляма? Але збільшивши згадав що у кармані був флаг України, який я носив на плечах але сховав після того як в мене почав стріляти беркут бо мабуть дуже виділявся...

Уривок з Пробудження

18 лютого 2014.
Після контратаки був перепочинок. Я стояв на перехресті Інститутської і Шовковичної поблизу будинку №20/8, біля рекламного лайтбоксу, і спостерігав за подіями. Якоїсь миті відчув сильний удар у праву руку. Схопився за уражене місце, пригнувся й відчув другий удар — влучили у шолом. Я зрозумів, що по мені стріляють, і заховався за рекламний щит. Біль пройшов миттєво — певно, дія адреналіну… Віддихавшись, я визирнув з-за рекламного щита й побачив снайперів на даху будинку №17/5. Потім вийшов, підібрав пластикові пижі для шрапнелі калібру 12 мм, показав ментам середній палець, гучно обізвав їх фашистами і під…сами та повернувся в укриття. Людей було дуже багато, але по мені стріляли, бо я дуже виділявся, до того ж був обмотаний українським прапором. Снайпери працювали попарно, і, якби я не пригнувся від болю, друга пуля потрапила би у нічим не захищену шию.

Інше фото зроблено 22 лютого 2014 р. рівно п'ять років тому приблизно в цей самий час на КП Березань, траса Київ-Харків.

Теж уривок:

22 лютого 2014

На КПП лишився один ПАЗ із солдатами з Маріуполя — вони чекали на свого комбата. Ми вирішили зостатися і підстрахувати автобус до приїзду комбата. Лишилося два автомобілі — четверо чоловіків і одна дівчина. Ми стояли посеред траси: п’ятеро цивільних охороняли двадцять одного бійця внутрішніх справ. Парадокс, але наша присутність була для них головною надією. Вони дуже боялися, що ми поїдемо. Багато автомобілів, що їхали повз, сигналили нам у привітання.
З боку Березані під’їхала машина ДАІ, але не ризикнула до нас наблизитися, а зайняла позицію спостереження. Дещо пізніше із Березані виїхала ще одна машина ДАІ, зробила розворот по трасі, проїхала повз нас і рушила далі. Ми із Сашею почали сміятися — жартували, що менти думають, ніби майданівці захопили їхнє КПП, і тепер їм нема де «стригти капусту».
По трасі проїжджали автобуси з ментами. На них були таблички «Міліція з народом» і «Ми їдемо додому». На дзеркалах майоріли жовто-блакитні шарфи й національні прапори України — замість пропусків на блокпостах. На ПАЗі наших підопічних не було нічого з національної символіки, а дорога перед ними лежала далека. Тоді я відкрив багажник і взяв свій прапор України, отриманий на Інститутській, та віддав його солдатам зі словами:

— 18 лютого на Інститутській снайпери стріляли в мене, коли я був обмотаний цим прапором, але він зберіг мене.

Хай він допоможе вам повернутися додому цілими.
Вони дуже зраділи подарунку, й повісили прапор на переднє бокове вікно.

Офіцери казали, що замполіт пообіцяв передати цей прапор у музей в/ч 3057...