"Цитатник Бігуса" та інформаційний тероризм

Розслідування "Наших грошей" щодо корупції в ОПК відчутно впливає на суспільні настрої напередодні президентських виборів. Водночас воно засвідчило кволість громадських інституцій і маргінальність політичних еліт в Україні. І суспільство, і політиків затягнуло у поверхове "юзання" скандалу. Натомість його справжня глибина і рівень токсичності для країни лишаються недослідженими.

Так звані "цитати Бігуса" перемелені спікерами політичних ток-шоу. А їхні рештки залягли "вантажем-200" в аналах ТБ та інтернет-ЗМІ. Водночас так зване розслідування "Наших грошей" не викликало у суспільстві змістовної дискусії і не сформулювало запиту на об’єктивні оцінки. Критичне мислення поступилося емоціям. Оглядачі не звернули увагу на суперечності і невідповідності так званого розслідування.

Маніпуляції викладення полягають у тому, що автори свідомо збурили суспільство тезою про корупцію "друзів президента". Але підтвердили це цитатами невідомого походження. І – не пояснили причин вибіркового препарування отриманих інсайдів.

Суспільству запропонували дивитися на проблему корупції в ОПК крізь допотопний чорно-білий "Рекорд". Натомість для кольорової картинки на плазмі не вистачає низки відповідей на очевидні запитання.

Зокрема, чому інформацію, що розслідується три роки, подали як свіжу новину за місяць до виборів? Де сьогодні знаходяться першоджерела інформації, на основі якої змонтували фотоколажі з діалогами? Як і в якому вигляді журналісти отримали закриту інформацію, зібрану в процесі слідства? Чи усвідомлюють ті, хто її злив, що після оприлюднення цієї інформації у справі Рогози-Жукова відсутня доказова база? Якщо цю інформацію не передавали, то чи причетні Бігус і Ко до фальсифікацій доказів, що є кримінальним злочином?

Без відповідей на ці запитання годі казати про європейські журналістські стандарти. Цю тезу підтверджує синхронне розпалювання процесу політиками, які багато років посідали посади голови уряду, міністра оборони, голів парламентських фракцій і мали можливість впливати на стан обороноздатності країни.

Виглядає, що в "корупційну гідру" ОПК вчепилися посадовці, які довгий час її вигодовували. І які мали б відповісти, чому українська армія у 2014-му виявилася безпорадною, а її майно – проданим? Чому склади з боєприпасами охороняли лосі і лисиці? Навіщо український ОПК лещатами пригвинтили до російського, тоді, як в РФ здійснювали реальне імпортозаміщення…

До речі, знахабнілі мажори з Укроборонпрому є породженням бездіяльності чинного покоління українських політиків. Адже через неспроможність цих політиків Україна змушена правдами і неправдами по всьому світу шукати запчастини до бойової техніки. А в процесі пошуку – наражатися на ділків, що зайняли нішу "сірих посередників".

Тиражування вимог щодо розслідування фактів, викладених у програмі, також є маніпуляцією. Адже реальних доказів немає. Фотоколажі із аплікованими діалогами – юридично нікчемні факти. Для змістовної дискусії необхідні першоджерела. Але у чиїх руках вони сьогодні перебувають? Існує велика імовірність, що – не у руках журналістів "Наших грошей". І не факт, що в українських руках…

У ситуації, що склалася, помітні ознаки спланованої інформаційної диверсії. На кшталт давніх звинувачень у продажу до Іраку "Кольчуги" чи поставок в Україну чеських БМП. Прагнення політиків втягнути ОПК у виборчу кампанії можуть бути непередбачуваними. Можна втратити стратегічну галузь, а можна – і державу. В Укроборонпром стріляють рикошетом. Натомість основний удар спрямовано проти України.

Інформаційний тероризм вимагає належної реакції уповноважених органів. Замало просто перевірити викладені факти і вкотре перетрусити Укроборонпром та його підприємства. Необхідно залучити до слідчих дій авторів так званого розслідування, і політиків, які виявили аномальну синхронність із діячами з-за порєбріка. Саме це забезпечило масштабне розгортання інформаційної атаки. Прискіпливе спілкування із ними усіма дозволить поіменно встановити справжній авторський колектив так званого "цитатника Бігуса"…

Інформаційні диверсії – занадто дороге задоволення для суспільства. Адже політики, прагнучи розпалити у державі передвиборче вогнище, здатні спалити країну.