Я поганий актор

За багато років у політиці я зустрічався з багатьма молодими людьми, які тільки починали свій політичний шлях. Багато хто підтвердить: перше, що я їм говорив, - збережіть самих себе. Не хиліться за політичним вітром, який влітатиме у кожен із ваших кабінетів. Не піддавайтеся штормам. Що би не було і як би не було – збережіть себе.

Залишатися самим собою, бути вірним своїм переконанням – це одне з найважчих завдань у політиці. Не місце вашого сидіння має визначати вашу позицію. А навпаки.

За час цієї виборчої кампанії мені часто радять: «Романе Петровичу, додайте театральності, трохи акторства, куражу. Змініться!». Зізнаюся: якби навіть і захотів, то навряд чи зміг би це зробити. Скоріш за все, ні.

Я поганий актор. 

І гордий від того, що зберіг у собі цю рису.

Залишаюся переконаним: політика – це не шоу. Це велика праця, яка потребує глибоких знань, а не брехливих лозунгів. Мудрості у прийнятті рішень, а не дурості, базованої на передвиборчому популізмі. Занудного спокою, а не примітивної театральщини.

Я не вірю, що нинішні проблеми держави можна вирішити у простий спосіб. У мене всередині все закипає, коли бачу, якими обіцянками годує українців та трійка кандидатів, що претендують називатися лідерами соцдосліджень. Що з того, що вони задекларували, може бути виконано? Ми ж розуміємо, що вже за півроку після обрання когось із цієї трійки рухнуть всі надії українців.

Три лідери – це три меми. Їхні обіцянки – теж меми. Де вони справжні? Це штучні образи, в яких вони вже давно загубили самих себе.

Обманом, популізмом і приколами неможливо подолати труднощі, які стоять перед Україною сьогодні і з’являться після президентських виборів. Українці достойні кращого життя. Але з ними треба бути чесними. Все, що сьогодні можна обіцяти людям, - це важку працю. Всі мають клято працювати. Розумом, руками, ногами. Від президента до вчителя, лікаря, інженера, продавця, студента і так далі. Не буде легко, не сподівайтеся. Президент не зробить за вас всю роботу. Результату доб’ємося у спільній важкій праці.

Так, дуже хочеться зниження тарифів в два рази. Хоча краще в чотири. Дуже хочеться 10% від здачі корупціонера. І тринадцятої пенсії хочеться. Тільки відкрийте Конституцію України. Дуже уважно прочитайте Статтю 106. Там по пунктах виписані повноваження Президента України. Де хоч слово про тарифи? Може, там щось є про пенсії? Звірте солодкі обіцянки із реальними можливостями Глави держави. Зрозумійте, що вас обманюють.

Першими, хто має пояснювати це суспільству, є еліта. Всю виборчу кампанію я повторював де тільки можна – українській еліті пора прокидатися, нації не вистачає поводирів. У цьому наша велика біда. Роль еліти – пояснювати людям, що треба працювати ось так, а не інакше. Треба орієнтуватися ось на ті цінності, а не на інші. Треба іти ось таким шляхом, а не ходити манівцями.

Не може бути такого, щоб частина суспільства захищала Україну на війні, а інша частина не помічала цієї війни. Або щоб суспільство хотіло жити по-європейськи і при цьому нічого не робило. А ми, якщо хто не помітив, живемо саме в таких протиріччях. Роль еліти – зробити ціннісний вибір і показати суспільству шлях.

Президент – він всього лиш як прапор, який піднімають вгору. Але його треба комусь підняти і підтримувати, щоб не впав. Ось цей прапор має нести еліта. Вона має його тримати і вести за ним суспільство. Еліта – це ті, кому вірять, чиї сенси не піддають сумніву і за ким ідуть.

Часто чую фразу – суспільство саме винне у тому, що обирає недостойних. Залиште в спокої суспільство. Шпинити треба еліту. Значить, вона підписує не ті документи на підтримку. А ті, хто не підписує, мовчать… Еліта стадом не ходить.

І наостанок. Переконаний: рано чи пізно я достукаюсь до інтелектуалів, еліти і буду почутим. Ставлю собі це за головну мету. Розум все-таки переможе.