Мандрівка Волинню
"Стежками князів Острозьких" - це не просто мандрівний табір, а вогник, що єднає серця. Ось уже 5 рік поспіль молодь з усієї України з’їжджається до Острога, щоб вирушити у 3-денну мандрівку мальовничою Волинню. Участь у поході беруть не лише діти, а й дорослі; вчителі та держслужбовці; студенти й учні, ба навіть учасники бойових дій. Цьогоріч до проекту приєдналися пластуни, юнь з ВГО "Національний альянс" та хлопці з "Правого сектору".
Захід цікавий тим, що учасники на 3 дні відриваються від суєти й поринають в екстремальні умови: 50 км пішки болотами й полями, жодних магазинів й мобільного Інтернету. Усе це згуртовує та об’єднує людей. Протягом маршруту лунають веселі співи та жарти, зустрічні селяни зі здивуванням знімають кашкети й вітаються "Дай Боже!", жінки сміються й пригощають свіжим домашнім молоком. Час від часу відбуваються зупинки, по дорозі, крім неймовірних пейзажів, можна зустріти багато пам’яток архітектури: чоловічий монастир у Межиричах (де був сам батько Хмель), руїни Новомалинського замку XIV століття, занехаяні хутори, де колись збиралися бандерівці, даючи бій окупантам тощо. До прикладу, у с. Ілляшівка Острозького р-ну в листопаді 1943 року членами ОУН-УПА була проведена перша Конференція поневолених народів, де взяли участь 39 представників 13 народів, які обговорювали можливості повалення тоталітарного режиму СРСР й здобуття незалежності зокрема Україною. Ця подія набула міжнародного характеру й випередила навіть перший з’їзд ООН. Саме на реальному прикладі з історії відбувається національно-патріотичне виховання молоді. Багато учасників після табору активно починають вивчати історію краю, досліджують архіви тощо.
На другий день колона розбиває табір у с. Батьківці, де відбуваються гутірки на різноманітні актуальні теми, палає ватра, учасники збирають гриби та хмиз. У проміжках між роботою відбуваються вишколи з рукопашного бою, парамедицини, техніки поводження зі стрілецькою зброєю. Мета — не радикалізувати молоде покоління, а зробити його готовим до екстремальних умов, адже як казали прадавні: "Si vis pacem, para bellum". Як не дивно, найбільший інтерес до вивчення зброї виявляють дівчата, українські амазонки. Після повернення до цивілізації соціальні мережі рясніють дівочими селфі в камуфляжі з автоматами на перевіс.
Також цьогоріч хлопці та дівчата впорядкували стару упівську могилу, яка заросла павутинням та мохом у лісовій гущавині неподалік дороги. Кому вона належить — не відомо, але пам’ять про героїчну боротьбу треба шанувати. Могилу прибрали й висадили там квіти.
Останні кілометри даються найважче, і не тому, що ноги потомлені й сверблять від укусів комарів чи кліщів, а тому, що сумно розходитися. Багато хто знаходить нових чи зустрічає давніх друзів, здобуває безцінний досвід. Деякі учасники, які ще минулоріч були новачками, вже сьогодні стали співорганізаторами дійства. Це знаково! Табір завершується урочистим винесенням прапорів в урочищі Гурби, що на Здолбунівщині, де колись відбулася одна з найбільших битв підрозділів УПА з військами НКВС та ЧА. Там же ж учасники відвідують справжню повстанську криївку та чоловічий монастир, де монахи щодня моляться за душі, загиблих за Україну.
