Два дні до вироку
Два роки Віталій Марків у італійській тюрмі. Тюрмі країни, яку любив безмежно, вважаючи своєю другою Батьківщиною. Бо перша – Україна.
Його звинувачують у вбивстві італійського журналіста. Ще раз – українського військового, який стояв свого часу на Карачуні, обвинувачують у прицільному мінометному пострілі по ворожих позиціях, де на той час перебували журналісти. Ці журналісти зайшли на сепарські позиції:
1. Зі сторони банд Гиркіна
2. Без акредитації від України.
3. Під час бойових дій.
У їх смертях звинувачують Марківа, який:
1. Був звичайним рядовим
2. Був військовим підрозділу, що НЕ МАВ на той час мінометів
Здавалося, за ці два роки доведено непричетність Марківа до вбивства, та й самого вбивства не було – а була смерть цивільних, які пробрались на сепарські позиції під час ведення бойових дій.
Здавалося б, сторона захисту зробила все, аби довести абсурдність звинувачень – аж до свідчення на суді міністра МВС та виконуючого обов’язки командуючого Нацгвардією. Доведено з погляду експертизи, на карті і зі слів свідків – позиція на Карачуні була розташована надто далеко від місця загибелі журналістів. Бійці Національної гвардії мали на той час лише автомати. Але вимоги сторони обвинувачення виглядають як сторінка книги абсурду.
Два роки ми чекаємо на закінчення суду – і ось за два дні, 12 липня, нарешті буде оголошено вирок.
Два роки нам забороняли говорити про Марківа – щоб, не дай боже, гарячі українці не образили високий італійський суд. Два роки нам забороняли навіть акції на підтримку Марківа – щоб, не дай боже, гарячі українці не сказали щось образливе в сторону Італії.
А я боялась одного – що Україна в таких лещатах вимог забуде про свого бійця, якого судять, по факту, лише за те, що він пішов захищати свою Батьківщину.
Я даремно боялась. Україна пам’ятає про Віталія Марківа.
І зараз, коли з цих довгих двох років лишилось пройти ще два дні – я прошу вас про допомогу. Зараз прийшов час, коли треба нагадати про те, що ми пам’ятаємо Віталія Марківа.
Я надаю вам фото Віталія.
Я спеціально даю цивільні фото, майже не надаючи військових. І вас прошу утриматись від військових фото.
Я прошу вас вибрати з цих фото будь-яке (будь-які) і дати пост від себе «МАРКІВ НЕ ВБИВЦЯ. ВІН ЗАХИЩАВ СВОЮ КРАЇНУ»
Або просто – фото Марківа і «Україна пам’ятає про Марківа»
Або «Віталька, ми чекаємо на тебе»
Або просто репост цієї публікації.
Мета – зараз в українському фейсбуці мусить бути якнайбільше фото Марківа. Фейсбук моніторять, і моніторять з італійської сторони аж гай гуде. Ми мусімо довести – так, ми пам’ятаємо про Марківа і чекаємо на вирок суду.
Справедливого італійського суду, це само собою.
… Два роки чекання.
Два дні лишилось.
Один ваш пост-нагадування. А Віталька вартий того, запевняю вас. Я й сама не знала, якої сили цей хлопець, з яким пройшла я війну, аж від Майдану. Тепер знаю. І ви знайте. Прочитайте його слова:
«"...я вже вийшов на фінішну пряму і готовий вже до будь чого і мене не зламати".
"Що стосується інших засідань, то це дурниці, і навіть якщо в липні мене засудять, то я все одно не здамся і все одно буду боротися за правду і справедливість, за мене не переживайте, бо я впевнений що не сам, і разом ми обов'язково здолаємо будь які перешкоди. Слава Україні!"
"Італієць".2019рік.Павія
І ми відповідаємо Віталію:
- Героям слава!
