Прощальний лист до Уляни Супрун

Памятаєш цю зустріч, Уляно?
Це наша перша зустріч, три роки тому, коли ще так вірилося в добро і щастя.
А потім ще була інша наша зустріч, вже без сторонніх очей і телекамер, наша приватна розмова в Маріїнському парку.

Я тоді просив небагато. І просив не для себе.
Лише створити в Україні дієву систему трансплантації. Щоб ми, як держава, більше не відправляли наших важкохворих пацієнів в пошуках медичної допомоги по всьому світу. Щоб діти більше не помирали на руках своїх батьків...
І ще просив забезпечити необхідними ліками пацієнтів, які живуть з донорськими органами.

Ти обіцяла, що все буде зроблено. І я тоді повірив... 
Це є один з моїх недоліків - беззаперечно вірити людям. Навіть якщо всі навколо стверджують, що перед тобою людина, яка ніколи не виконує обіцяного. Навіть якщо всі кажуть, що ця людина зрадить і встромить ножа в спину. 
Я звик вірити до останнього. Давати шанс людині довести протилежне. Надіятися на людську порядність.
Але...

Пройшло три роки. 
Для мене це були три роки боротьби за права пацієнтів, яких твоє міністерство ігнорувало. Згадай, як в минулому році, йдучи на роботу та повертаючись додому ти щодня переступала через людей, які поставили палатки на подвір'ї твого міністерства і просили врятувати їх рідних. Гроші потім знайшли, в тому числі ми змусили зняти і перекинути частину коштів з інших програм міністерства, хоча твої заступники в один голос стверджували, що це неможливо зробити.

А для тебе це були три роки для реалізації реформи трансплантації.

Але тобі не вдалося. Хоча був прийнятий новий Закон, на твою вимогу, ми як пацієнти вийшли і підтримали. І навіть гроші було виділено на пілотний проект, по 112 мільйонів щорічно...

Спочатку ти доручила реформувати та відроджувати трансплантацію своєму улюбленому пінгвіну Лінчу. Потім, після великого скандалу, трансплантацію ти передала Ілику, який за пів року, нічого толком не зробивши, звалив на вибори і з тріском їх програв.

А трупної трансплантації як не було, так і нема. А звідки ж вона візьметься, якщо по всій країні відділення реанімації стоять без обладнання для констатації смерті мозку? Як і за твоїх попередників.
Нема і трансплантації кісткового мозку дорослим українцям. Вони всі приречені в цій країні...

Але... ти всі ці три роки робила вигляд, що працюєш. Десятки заяв про те, що ось вже з наступного року все запрацює. І так всі три роки....
Ти писала корисні поради в своєму Фейсбуці, гралася в політику, вдавала з себе патріота. Поливала брудом найкращих українських лікарів, визнаних в усьому світі. Робила класні селфі та проводила руханки.
Але в тебе не знайшлося часу зайнятися медициною, розвитком трансплантації та порятунком простих людей.

Знаєш, що тут найстрашніше, Уляно?
Не те, що ми з тобою зараз непримиренні вороги. І навіть не те, що тобі у вуха вкладають інформацію, що я критикую тебе, бо наче б то працюю на фарммафію та є агентом кремля.

Найстаріше те, що ми втратили дорогоцінний час. Навіть не втратили - ти у нас його вкрала. Три роки. Більше тисячі днів. Десятки тисяч годин, за які можна було зробити все обіцяне...
І ще тисячі людей, які померли, так і не дочекавшись допомоги.
Тобі вони всі не сняться, Уляно?

На ще одній нашій зустрічі, через рік після першої, я тобі сказав, якщо не виконаєш обіцяного - підеш з ганьбою, як і всі твої попередники.

Пройшло ще два роки. Нічого не змінилося.
Тепер ти таки підеш. З ганьбою і на смітник історії. Вже завтра твій останній робочий день в міністерстві охорони здоров'я. І ти це знаєш. Ми з тобою це знаємо.

Не допомогли тобі твої посіпаки-грантоїди на кшталт колишнього зека і наркомана Діми Шерембея чи вірного помічника Стасіка. Не допомогли проплачені пости у Фейсбуці, Петрова ботоферма, грамотно організовані флешмоби та куплені громадські організації. Не допоміг американський політтехнолог, офіс якого в центрі Києва ти оплачувала весь цей час на пару з колишнім президентом.

Ти не виконала того, що мені обіцяла. І всім українцям, які чекали справжніх, а не декоративних змін.

Трансплантації трупний органів немає.
Трансплантації кісткового мозку дорослим немає.
А на програмі закордонного лікування знову закінчилися кошти всередині роки, як і всі попередні рази...

Це твій вирок, Уляно!
Тебе загубила твоя впевненість в повній безкарності.

Знаєш, я дуже хочу, щоб ти не просто поїхали з моєї країни.
Я хочу, щоб ти сиділа в одній камері з іншими представниками старої влади, в тому числі зі своїми попередниками. Вам точно буде про що поговорити, адже у вас є спільні інтереси та спільні друзі, які весь цей час ходили до МОЗу як до себе додому.

Уляно!
Ти не перемогла фарммафію, ти її очолила.
Ти не реформувала трансплантацію, ти відкинула її розвиток на десятиліття назад.
Трансплантація виявилася лакмусовим папірцем. Тут дуже добре видно всі твої "реформи".

Немає тобі прощення, Уляно! Вирок підписано і буде виконано вже сьогодні.

Це мій прощальний лист. Надіюся більше ніколи тебе не бачити. Хіба що під час судових засідань, куди я обов'язково прийду свідчити проти тебе.

Честь маю.