Риторичні питання

Хочу відповісти своїм колегам з фракцій Голос і Європейська солідарність, які вимагають чи то звіту про ситуацію на переговорах з Росією чи то визначення директив для президента України як вести ці переговори.

Я не іронізую, а справді не розумію суті вимог колег. Адже керівники усіх фракцій отримали вичерпні пояснення президента щодо "формули Штайнмайера" і, як виглядало з заяв більшості з них, сприйняли їх. Але, схоже, не змогли переконати свої фракції. Буває.

Окрім Регламенту ВРУ в Україні існує Конституція, яка визначає повноваження різних гілок влади.

Хочу нагадати статтю Конституцію 106, яка чітко і однозначно встановлює, що саме президент України "представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України". В сфері зовнішньої політики є у президента і багато інших повноважень і обов‘язків. Конституція не залишає сумнівів, що в царині зовнішньої політики інституція президента одноосібно посідає чільне місце.

"Звіти" президента України перед Верховною радою відбуваються у формі щорічних чи позачергових послань до Верховної ради. Не на вимогу частини фракцій, а відповідно до потреби, яку визначає сам президент.

Нагадаю також статтю 85 Конституції, яка визначає усі повноваження Верховної Ради. Верховна рада в сфері зовнішньої політики займається ратифікацією міжнародних договорів, визначає засади зовнішньої політики, займається міжпарламентським співробітництвом, здійснює парламентський контроль за дотриманням законів і затверджує в рамках державного бюджету фінансування зовнішньополітичної сфери.

Що з цього в рамках повноважень Верховної ради і в контексті переговорів з Росією хотіли б обговорити колеги?

Засади зовнішньої політики?

Вони чітко і вичерпно визначені в Законі України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики":

"Зовнішня політика ґрунтується на таких принципах:

суверенна рівність держав;

утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної держави;

повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів;

вирішення міжнародних спорів мирними засобами;

повага до прав людини та її основоположних свобод;

невтручання у внутрішні справи держав;

взаємовигідне співробітництво між державами;

сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань;

пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами і принципами національного права;

застосування Збройних Сил України лише у випадках актів збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, боротьби з міжнародним тероризмом та піратством або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

застосування міжнародних санкцій, контрзаходів та заходів дипломатичного захисту відповідно до міжнародного права у випадках міжнародних протиправних діянь, які завдають шкоди Україні, її громадянам і юридичним особам;

своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам".

Так про що будемо говорити? Що з цього викликає сумнів або що не виконує президент?

Питання риторичні.

Насправді під акомпанемент протестів, які через власні ЗМІ вони і роздмухують, здається дехто у Верховній раді просто намагається в неконституційний спосіб перебрати на себе президентські повноваження.

Це не вийде. Точніше це нескладно було зробити в інший спосіб - одному зі стурбованих варто було просто не програти президентські вибори, а іншому - було достатньо набратися сміливості піти на президентські вибори і виграти їх.

Тепер же народ України доручив президенту Зеленському реалізовувати свою програму.

І президент Зеленський не приховував, що шукатиме миру. Не капітуляції, яку двічі у вигляді мінських домовленостей підписали до нього, а домовленості, яка дозволить зупинити вбивства, по-перше, та повернення окупованих ордло до складу України, по-друге.

І він має повне право обирати тактику і стратегію ведення переговорів. І публічне оголошення цієї тактики та стратегії не завжди корисне.

Але попри цей зрозумілий професіоналам факт, усвідомлюючи суспільну значимість проблеми, Зеленський публічно окреслив "червоні лінії", як і наголосив на тому, що він прекрасно усвідомлює, що про що він би не домовився з росіянами, оформлювати ці домовленості у вигляді законів (чи то про вибори, чи то про "особливий статус Донбасу") буде парламент.

То чи не буде краще дати президенту і миру шанс - не нагнітати, не висувати безпідставні з правової, політичної та правової позицій вимоги, а готуватися до роботи?